Марія працювала у цілодобовій аптеці. Зранку після роботи вона поїхала до бабусі. Вдома на неї ніхто не чекає. Чоловік Остап ще у стаціонарі.
Бабуся зраділа внучці:
— У мене душа відчувала, що ти заїдеш до мене. Я і млинців зранку спекла. Роздягайся, мий руки та до столу.
Бабуся була єдиною рідною людиною, крім чоловіка. Мами не стало, коли Марія перший рік навчалася у коледжі. Батька свого дівчинка не знала. Вона, за уривками розмов дорослих, розуміла, що в матері в молодості було велике і світле кохання, яке закінчилося її появою.
Розпитувати матір чи бабусю Марія соромилася. Чесно сказати, вона ніколи не вважала себе нещасною через його відсутність.
Вони добре та спокійно жили з мамою. Мама працювала в школі, викладала англійську, займалася репетиторством. У матеріальному плані дівчинка ніколи не почувала себе обділеною. Мама та бабуся любили її, ні в чому не відмовляли.
Бабуся рано овдовіла, заміж більше не вийшла. Весь сенс її життя полягав у дочці, а потім і у онучці.
Мама мріяла, що дочка стане лікарем. Але всі мрії перекреслила мамина недуга. Вона розуміла, що в неї залишилося мало часу, а одна бабуся не витягне довге навчання внучки, тому Марія вступила до фармацевтичного коледжу.
Внучка з апетитом їла млинці з малиновим варенням.
А бабуся оглядала її чоботи,
— Чоботи в тебе зовсім розвалюються. Твій чоловік знову не дає грошей на нові? –
— Я думаю, що добігаю ще цього сезону. Незабаром весна, можна буде в кросівках ходити. Ти ж знаєш, як Остап ставиться до будь-яких витрат. Я, звичайно, дуже економно харчуюсь, поки він у стаціонарі, але багато грошей пішло на передачі йому: на фрукти, соки та інші ласощі. Від моєї зарплати майже нічого не залишилося, — відповіла Марія і зітхнула.
Бабуся полізла у свої засіки на антресолях, дістала два великі пакети. З першого пакету дістала чоботи матері Марії.
— Ось майже нові. Марина не встигла походити. М’які, теплі. Правда без підборів, але це і краще, нозі зручніше. Примірь, повинні бути в пору, – примовила бабуся.
Чоботи справді виявилися Маріїного розміру. З іншого пакету бабуся дістала сукню та светр.
— Цю сукню матір із Німеччини привезла, коли їздила до подруги у гості. Сукня, як нова, а светр вона сама в’язала, ручниця була. Забери та носи. Зовсім обносилася зі своїм чоловіком. Ви сім років разом живете. Скажи мені, що тобі купили за ці роки? А нічого не купили, — сама собі відповіла бабуся.
– Не розумію, чому він розпоряджається грошима? Ти що голови на плечах не маєш? Ти свою зарплату йому віддаєш, а він все картає, що грошей нема. Досі таємниця за сімома печатками, скільки він заробляє?
У Петрівни теж зять бульдозерист на будівництві, то вона каже, що бульдозеристи багато отримують. Вони з дітьми щороку до Туреччини літають відпочивати, можуть собі дозволити.
А у вас дітей немає, навіть кошеня твій чоловік не дозволив тобі завести, тому що багато грошей йтиме на котячий корм і наповнювач. Тьху на нього, — сердито продовжувала бабуся.
— Бабо, ти ж знаєш, що я вискочила заміж у 19 років. Ніколи не займалася господарством, а Остап старший на 8 років. Він узяв всі турботи та витрати на себе, так це й добре. Мені спокійніше. Він і продукти закуповує, і за квартиру платить, і за машиною стежить, і щось відкладає. Ти забула, що ми купили машину, хоч і стару, але цілком хорошу?
Остап складе гроші, і я подарую тобі онука чи онуку. Щоправда, подушка безпеки дуже повільно збирається, — сумно закінчила Марія.
— А ти забула, що на машину ти віддала усі свої гроші? Своїх грошей він додав зовсім небагато, — вставила бабуся.
Марія зрозуміла, що бабуся завела свою улюблену платівку і треба йти. Вона попрощалася з нею, забрала пакет із речами, і поїхала автобусом додому.
Машина чоловіка стояла у дворі. Марія хотіла отримати права, але Остап був проти:
— Досить нам одного водія, та й за навчання зараз беруть шалені гроші. До того ж, не факт, що ти складеш іспити на права.
Вдома Марія лягла поспати після нічної зміни, але розмова з бабусею розтривожила її сумніви. У глибині душі вона розуміла, що їхнє сімейне життя якесь неправильне.
Вона давно вже не була тією юною, скромною, сором’язливою дівчинкою, яка без пам’яті закохалася в першого ж хлопця, який звернув на неї увагу.
Вона чомусь завжди вважала себе негарною: худенька, неяскрава, несмілива, в окулярах, ну хто на таку подивиться?
Подивився Остап, із яким її познайомила однокурсниця Марина, вони з ним були з одного села. І на побачення походити до ладу не встигла, як Остап ошелешив.
— Скільки можна ходити навкруги? Я квартиру винаймаю, гроші витрачаю, а ти одна у двокімнатній. Давай одружимося, — запропонував.
Весілля було у селі. Це значно дешевше, пояснив наречений. Бабуся на весілля не поїхала. Марія відчувала себе на власному весіллі чужою і нікому не потрібною. З усього натовпу гостей вона знала тільки Марину. Марина була свідком на весіллі.
А далі почалося сімейне життя. Вони жили у стані постійної грошової нестачі. Економили на всьому. Продукти чоловік купував за акціями, інші речі купувалися дуже рідко за знижками чи Б.У.
Остап лаяв молоду дружину за часті прання, бо багато води витрачається. Не дозволяв часто кип’ятити чайник, він витрачав багато електроенергії.
Марія розуміла, що вони заробляють нормально, і можуть дозволити собі відпустку не лише у рідному селі чоловіка на городі біля свекрухи.
Але кожна розмова на тему, яка торкається фінансового питання, закінчувалася з’ясовуванням стосунків. Чоловік присягав їй, що вони все витратили і грошей більше немає, що цього разу він не зміг нічого відкласти на майбутнє, а значить ні про яку дитину поки мови бути не може.
Тільки Марія задрімала, пискнув телефон. Прийшла смс, що їм слід негайно погасити заборгованість за комунальні послуги. Марія давно хотіла заплатити, чоловік на комп’ютері підключений ощадбанк онлайн, але він їй заборонив, сказав, що після виписки розрахується сам.
– Коли його тепер випишуть? Треба заплатити, а то щодня нагадуватимуть, — подумала вона і дістала записну книжку чоловіка з паролями.
Коли Марія зайшла до його особистого кабінету, вона мало не знепритомніла. У чоловіка було відкрито накопичувальний рахунок, на якому лежав мільйон!
Значить він їй брехав, що гроші не збирає? Виявляється ще як збирає! Вона трохи заспокоїлася, розрахувалася за квартиру, а потім звернула увагу, що останнім часом чоловік переводить 20 тисяч щомісяця на ту саму карту.
Марія вирішила галасу поки не піднімати, повернеться Остап із лікарні, тоді вона з ним і поговорить.
Марія занедужала. Самопочуття гірше нікуди. Були в неї зароблені відгули, і вона їх узяла. Лежить Марія. відпочиває. Раптом з вулиці хтось відчиняє двері до квартири своїм ключем. Марія вийшла в коридор і побачила Марину, ту саму колишню однокурсницю.
— Чому ти вдома, а не на роботі? — спитала здивовано Марина.
— Може ти поясниш мені, звідки в тебе ключ від моєї квартири? – відповіла не менш здивована Марія.
— Доведеться пояснити. Може це і на краще. У тебе випити не знайдеться? Я б ковтнула для хоробрості, – сказала Марина.
– Я за грошима прийшла. Остап сказав, що в нього є готівка в книзі, у верхньому ящику столу. Він давно в стаціонарі, гроші мені не переказував, а син їсти просить, і куртку порвав. Ромко, це наш із Остапом син.
Ти думаєш, що мене немає в місті, я, з хлопцем поїхала до столиці. Я й справді, виїжджала з одним баламутом, але скоро повернулася. Голову притулити нікуди, до села не хочу. Зателефонувала Остапу. Остап був у мене з дитинства закоханий, а я його постійно кидала.
Він винайняв мені квартиру. Загалом, відновилися в нас стосунки, а два роки тому Ромка з’явився. Остап нас утримує, але мало грошей дає, жадібний він. У них вся сімейка така. Так, ти й сама знаєш.
Остап обіцяє розлучитися з тобою, ось тільки грошей назбирає. Тільки мені здається, що цей момент ніколи не настане, грошей йому буде мало.
Ти все, Маріє, зрозуміла? У твоїй квартирі я буваю, коли ти на роботі. Подробиці необов’язкові. Гаразд, давай знайдемо книгу з грошима, та я піду. Остапу я не скажу, що з тобою зустрілася, невдоволений буде. Ти вже сама якось з ним розберись.
Чоловік повернувся схудлий, змарнілий, але в бадьорому настрої. Щоправда, настрій у нього швидко зіпсувався, коли він побачив біля дверей свої речі. Ще більше настрій зіпсувався, коли Марія заговорила, а сказала вона йому ось що,
— Дорогий, зараз я подзвоню двірнику і попрошу його допомогти тобі з речами. На розлучення я вже подала. На тебе давно чекають Марина і твій син. І так, половину грошей із твого рахунку я перевела на себе. Машину ділитимемо, якщо ти незадоволений залишеною тобі сумою. Квартира моя, твого тут нічого більше немає.
Прикро, що я стільки років витратила. Можеш вважати себе вільним.
Остап пішов. Вони офіційно оформили розлучення. Найцікавіше, що Марія навіть не плакала. Вона зітхнула з полегшенням. Виявляється, їй важко дихалось поруч із чоловіком, а вона цього не розуміла.
Влітку Марія планує поїхати на море. Вона востаннє була там з мамою, коли навчалася у 7-му класі.
Бабуся щиро радіє за свою онуку і за те, що Остап зник із її життя.
Головна картинка ілюстративна.
