Ось Микола, 35 років. Чийсь сусід і друг. Жартівник і балагур, душа компанії. Якщо комусь потрібна допомога, він тут як тут. Завжди прийде на допомогу. Тому його люблять: і ініціативна група мешканців, і численні друзі-товариші. Тільки дружина колишня не любить. Тому що 2 квіточки-дочки бачили батька востаннє в минулому році. А дзвонить він їм виключно у свята, щоб привітати на словах. Для галочки, так би мовити.
Михайло, 28 років. Будує кар’єру у великій оптовій фірмі. Уже дослужився до старшого менеджера. Відповідальний. На хорошому рахунку у начальства і співробітників. Ну і що, що зарплата сіра. Зате аліментів колишній менше дістанеться. Сама ж розлучитися вирішила, ось тепер нехай і викручується, як може.
Андрій, 40 років. Успішний бізнесмен. Цар і бог на ниві продажу. У Андрія є все, але він же не має наміру всі доходи в повному обсязі державі показувати. Та й на аліментах, знову ж таки, можна заощадити. Поки він роз’їжджає на своєму новому німецькому авто по столиці, його дружина з сином-підлітком в змушена гарувати на двох роботах. Тому що вона його віддала на бокс і він у неї в одинадцятий клас переходить. Репетитори і вічні збори зі змаганнями з’їдають більшу половину їхнього бюджету.
Хороші мужики, чесні, відкриті. Дівчата на них задивляються. Друзі пишаються. А то, що дітей своїх забули ростити, ну з ким не буває. Не чоловіча це справа дітей виховувати.
А жінки знову зупиняють коней і проходять крізь вогонь і воду. Тому що, якщо не вистачає грошей на їжу, житло і інтернет, потрібно йти і заробляти. Якщо у дитини в дитячому садку свято, а на роботі аврал, треба все одно викрутитися так, щоб і на свято потрапити і роботу доробити. Ну і що, що вночі без сну і відпочинку. Якщо є негаразди з школою, дитячим садом або розрахунком за квартплату, не маленька: все сама-сама-сама. Всі турботи, які в звичайній родині пропорційно діляться між двома батьками, після розлучення жінка бере на себе.
Пощастило ще, якщо колишній хоча б платить гідні аліменти. Можна дозволити гуртки, секції, скорочений робочий день, няню нарешті. А якщо це 1-3 тисячі на місяць? А якщо нестабільні платежі? А якщо дітей не бачить і жінці елементарно ні з ким дитину залишити, щоб на огляд до дільничого спеціаліста сходити?
І вони, звичайно, тягнуть свою лямку, тому що на відміну від колишніх чоловіків у них немає вибору – залишити дитину і не ростити її. Вони – сучасні герої. Ті, хто кожен день прокидаються, щоб робити свою велику справу – виховувати дітей. Ціною свого особистого часу, якого у них немає. Ціною свого здоров’я, яке з часом летить до біса, і рятують тільки тоді, коли ти встати з ліжка не зможеш.
Але для всіх, звичайно, герої вони: Миколи, Михайли, Андрії. Вони інколи з легким сумом і краплиною гордості скажуть:
— У мене теж є син!
Але це так, до слова. Та й звучить гарно у певний потрібний момент.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
