— Я дивлюся, ви на море збираєтесь, Даріє Вікторівно? — До жінки, яка гортала сайт популярного курорту, підійшов її начальник.
— Ну треба ж колись відпочивати по-людськи, — посміхнулася та, згортаючи вкладку. — У вас до мене якась важлива справа? Бо в мене ще законні півгодини обідньої перерви.
– Хотів поговорити про деяких студентів, які знаходяться на межі відрахування. Хороші ж хлопці, чи можемо ми їм чимось допомогти, — Григорій Борисович поклав на стіл листок із п’ятьма прізвищами.
— У цих двох точно не все втрачено, гадаю, іспити скласти зможуть. – Дарина обвела два імені. – Щодо інших не впевнена.
— Дамо їм шанс. Напружте їх додатковими завданнями. Зроблять – продовжать навчатися, ні – скатертиною дорога. — Декан сказав своє вагоме слово і покинув кабінет. Жінка лише знизала плечима і знову відкрила барвистий сайт.
Дарині днями виповнилося 35. Вона жила одна, ні чоловіка, ні дітей. Спочатку будувала кар’єру, вдень та вночі пропадаючи в інституті. Потім. Просто розчарувалася у чоловіках. Та так, що заміж не хотілося.
А от дитину хотілося і навіть дуже. І жінка прийняла досить непросте рішення – закрутити курортний роман. Всі ж знають, що подібні стосунки зазвичай закінчуються в тому ж місці, де і починаються!
До вибору місця Дарина підійшла з усією серйозністю. Там мають відпочивати досить забезпечені люди, які точно не мають проблем. Плюс, більшість із них одружені, а це означає, що продовжувати своє спілкування вони не будуть.
Що ж, квитки на літак куплені, номер зарезервований. Через два тижні жінка буде ніжитись на лагідному сонечку, на березі океану. І у неї буде двадцять один день на те, щоб змінити своє життя.
Курорт і справді був чудовим. Так, він безперечно коштував тих грошей, які за нього заплатили. Хоча б тому, що претендент на роль батька майбутньої дитини знайшовся вже на другу добу.
Рознійчук Євген Дмитрович. Трохи за сорок, гарний, здоровий, легкий на підйом. Те, що потрібно для самотньої жінки.
Про свою сім’ю він не говорив, та це й зрозуміло. Хто відкриватиме душу перед черговою пасією? А втім, Дарині це було непотрібно. Вона наполегливо йшла до своєї мети, збрехавши кавалерові, що вона не може стати матір’ю.
Три тижні пролетіли як один день. Жінці вже потрібно було їхати, коли Євген раптово зацікавився її контактними даними.
— Дай мені свій номер. Ми ж обоє з Києва?
— Я цього не говорила. Як ти дізнався? – сполохалася Дарина, але не показувала вигляду.
— Професійний секрет, — посміхнувся чоловік, дістаючи телефон. Чомусь він ні на секунду не сумнівався, що отримає заповітний номер.
— Гаразд, записуй, – Дарина продиктувала номер, який купила у переході. Він був потрібен лише для одного експерименту. Наразі жінка ним не користувалася. — Подзвони мені завтра, ближче до вечора. Я відісплюсь і буду готова до діалогу.
Зрозуміло, що Євген додзвонитися не зміг, хоч і намагався, адже Дарина справила на нього незабутнє враження. Він навіть задіяв свої старі зв’язки та дізнався деталі про номер. І тоді він остаточно переконався, що його обвели навколо пальця.
Навіть через чотири місяці Євген не зміг забути жінку, яка за якісь три тижні закрутила йому голову. Він часто згадував її і сердився. На себе сердився, адже хто йому заважав бути наполегливішим? Дізнатися прізвище, місце роботи. Тоді б він точно її знайшов!
— У тебе є фотографія тієї загадкової жінки? – не витримав одного разу друг Євгена. — У мене багато знайомих в органах, знайдемо твою Дарину. А потім ти зустрінешся з нею і в усьому розберешся. Раптом вона заміжня, з дітьми, тому й не хотіла продовження?
— А допоможи, — посміхнувся Євген. — Хоч більше думати про неї не буду!
За кілька днів друг, загадково посміхаючись, зайшов у гості до Євгена.
— Ось тут вся інформація про твою панянку, — задоволений чоловік простяг господареві квартири папку. — Живе одна, незаміжня і ніколи не була. Викладає дитячу психологію і проводить індивідуальні консультації.
— Тоді для чого було обманювати? Невже я їй так не сподобався?
— А ти про своє сімейне становище їй казав? Може, вона вирішила, що в тебе дружина і п’ятеро дітей.
— Так, мій промах, якось було не до того, — чоловік скуйовдив волосся і потягнувся за телефоном. Потрібно було замовити квіти, не з порожніми руками йти в гості?
— І до речі, — посміхнувся друг, — на тебе чекає сюрприз. І, знаючи тебе – приємний. Подробиць не розповім, хоч танцюй!
— Ти змушуєш мене хвилюватися.
Євген звірився з паперами, виданими йому другом. Це точно та вулиця, та той будинок. Набравшись сміливості, чоловік заскочив у під’їзд за старенькою, яка кинула на нього вкрай косий погляд.
— І до кого ти такий? — здавалося, бабуся була готова на все, тільки б не впустити стороннього в під’їзд.
— Я до Дарини Яковенко, — міцно стискаючи в руках букет, відповів Євген.
— А, зрозуміло-зрозуміло, — раптово посміхнулася мешканка будинку, пропускаючи чоловіка. — Йди. І дивися мені! Образиш — пошкодуєш!
Євген нервово посміхнувся і рвонув вгору по сходах на четвертий поверх. Кілька секунд подумав, а потім рішуче натиснув на дзвінок.
— Іду, — почулося з глибини квартири. Дарина відчинила двері і зблідла, побачивши, хто за ними стоїть. А чоловік розгублено дивився на її округлий живіт.
— Я просто хотіла, я для себе, — бурмотіла жінка, поки Євген зі щасливою посмішкою господарював у неї на кухні. – Ти не думай, мені від тебе нічого не треба.
– Зате мені треба! — твердо сказав чоловік, поставивши чашку з чаєм перед бліденькою Дариною. – Я чотири місяці не міг тебе забути. І зараз не відступлюся.
P.S.. Весілля відгуляли за місяць. Євген зумів переконати Дарину у щирості своїх почуттів.
Olena Didyk.
Фото ілюстративне.
