У 25 років я вийшла заміж, як мені здавалося, за гарного, розумного, уважного чоловіка. Ми жили у щасливому шлюбі. Поки у справу не втрутились його мама з трьома старшими сестрами.
Ось уявіть, що у вас погані стосунки зі свекрухою. А у мене таких свекрух одразу четверо.
Ми із чоловіком збирали на квартиру. Так уже вийшло, що я відкладала більше за нього. Тому що мені не доводилося допомагати своїм трьом сестрам. Накопичивши кругленьку суму, ми з чоловіком почали вибирати квартиру для покупки. В кредит, звісно ж. Чоловік не любив вибирати житло, йому здавалося це нудним заняттям і він повністю довірив цю справу мені.
Якось свекруха покликала нас у гості відзначати закінчення навчання молодшої із сестер. Нарешті, зітхнув чоловік, тепер не доведеться давати їй гроші щомісяця. За столом зайшла розмова про нашу квартиру. Свекруха: — Ну що, синку, з квартирою? Купувати збираєшся? Сподіваюся, велику. Бо нам тут місця мало.
Чоловік: — Мамо, я не люблю займатися пошуками квартири. Цю справу я довірив Марині. Вона в цьому краще розуміється.
— Що? Давай краще я виберу вам квартиру, знайшов, кому довірити пошуки житла. Вибере зараз, щоб тільки їй комфортною була, а нам потім як? Я випустила виделку і перестала жувати Олів’є приголомшеними очима дивлячись на Катю. На що та відповіла:
— Що дивишся? Так воно і є, ти тільки про себе думаєш і ніколи не допомагаєш нам грошима. У моїй голові була ціла купа думок. Ви дорослі сестри! Сидите на шиї у молодшого братика! Ідіть і самі навчіться заробляти, і не вказуйте що робити своєму братові. Саме такі думки роїлися в моїй голові та погляді на його сестер. Але я навіть рота не відкрила. Підняла вилку і продовжила, мовчки, їсти салат.
Ось і мама чоловіка, захотіла поговорити з сином наодинці. Залишивши мене з трьома сестрами в кімнаті.
Хвилини дві стояла тиша. І лише середуща сестра Юля сказала: — Марино, передай сіль.
Ну тут і заговорила знову Катя: — Квартиру вибиратиму я. Бо й нам також доведеться там жити. Можеш не вибирати.
Я намагалася опанувати себе і м’яко відповіла: — Хто гроші збирав на цю квартиру, хай той і вирішує. І тут увімкнулась наймолодша, ровесниця чоловіка: — Хто ти така, щоб витрачати наші гроші? Ми самі вирішимо. Весь цей діалог я намагалася стримуватись і у мене не погано виходило. Мені здавалося, перетерплю, і все пройде.
Увечері ми з чоловіком поїхали до друзів на природу, пісні під гітару, шашлики, багаття. Чоловік був якийсь завантажений. Залишившись удвох біля вогнища, я почала розпитувати, що сталося. На що почула різке: — Нам треба розлучитися. Мої родичі проти, щоб я жив із тобою. І я куплю квартиру для себе та для молодшої сестри Людмили. Чоловік обтрусився, сказав «Вибач» і пішов. Залишивши мене біля вогнища у сльозах.
Пройшов тиждень, мені здавалося, що це все жарт, усе налагодиться. Дзвонить чоловік: — Марино, привіт! Як ти? Віддай мені, будь ласка наші заощадження. Отут я зрозуміла, що мене намагаються розвести. Я вирахувала кожну копійку, скільки я вклала, і скільки вклав він. За датами. Скинула йому його скромну частину. Моїх грошей було набагато більше.
Я вирішила взяти відпустку і полетіти на море. Потім думатиму про розлучення.
