fbpx

– Оскільки вас у мене троє, тобі слід все продати і розділити на трьох! Свого часу я пішла від твого батька і не ділила нічого! – заявляє мені мама, – Тобі твоєї частки вистачить на квартиру і сестрі з братом старт буде в життя

Мама позбавила мене щасливого дитинства, відібрала батька, зустрівши свою першу любов. А потім заявила: «Продай весь спадок від нього і поділи чесно».

Моє дитинство ділиться на два періоди. У першому я єдина дочка щасливого сімейства. Тато дуже любить «своїх дівчаток». Дівчата, це мама і я. Мама не знає ні в чому відмови, її завдання бути красивою і щасливою. А я? Я тоді не розуміла глибини свого щастя. Все ж пізнається в порівнянні? А порівнювати мені довелося, коли ми з мамою з трикімнатної світлої і просторої квартири переїхали до дядька Паші в гуртожиток в сусіднє місто.

Спочатку мені було просто складно все зрозуміти. Чому я чужого дядю повинна називати тато Паша? Чому ми не живемо у себе вдома зі справжнім татом? А потім настав і другий – чорний період мого дитинства. На той час я вже знала, що дядько Паша, це перше і єдине кохання мами. Це на тата вона могла образитися через дрібниці, а новому чоловікові прощала все, навіть дармоїдство. Вічне безгрошів’я, і сцени з’ясовування стосунків увійшли в моє життя.

День аліментів був святом – тоді мені перепадало щось «смачненьке». Як я розумію, не тільки мені. Мій вітчим теж завжди з нетерпінням чекав цього дня. Щоб голосно розповідати з приводу подачок «колишнього» дружини, а врешті отримати чвертку з тієї ж «подачки». Мама, яка і слухати тата не хотіла про братика мені, в новому шлюбі змінила рішення, і мала не тільки братика, але і сестричку.

Здогадайтеся, хто був номінований на звання – моя сестра найкраща нянька? Мріяла я втекти з цього «любовного гніздечка», хоч куди, але подалі. Була там просто нянькою і додатком до грошових надходжень від батька і бабусі. До них я і переїхала, як тільки змогла сама приймати рішення. Там видихнула з полегшенням, закінчила випускний клас і пішла навчатися далі.

Не встигла трохи відігрітися в теплі батьківської любові і бабусі (його мами), як по черзі втратила обох. Спочатку проводили ми бабулю в останню путь. Її трикімнатна квартира по заповіту відходила мені. Я по суті, одна спадкоємиця у них в сім’ї. Але через півроку знову раптове нещастя. Тата не стало. І хоча мені було вже 20 років, дуже потрібна була підтримка. Я була вдячна мамі, що вона приїхала на відправу.

Відійшла в сторону образа. Не за її розлучення з татом я ображалася, а за те, що зайвою для неї була в її житті з новим чоловіком. Та й останні роки вона не дуже-то цікавилася моїм життям. Не привітала з закінченням школи, не цікавилась мною в принципі.

Але ось це відчуття вдячності і втіхи було не довгим. Після розмови з нею, я остаточно зрозуміла – з відходом тата у кращий світ, я повна сирота. Хоча яка розмова? Ультиматум мені поставила мама. Не заради підтримки вона приїхала, а заради спадщини. Адже і за татом все успадковувала я. Це не тільки квартира, це машина, дача. Були ще деякі заощадження батька.

– Оскільки вас у мене троє, тобі слід все продати і розділити на трьох! Свого часу я пішла від твого батька і не ділила нічого! Тобі твоєї частки вистачить на квартиру і сестрі з братом старт буде в життя.

Я взагалі ще не думала про спадщину, можливо, я б і поділилася, якби не ось така безцеремонність. Сиджу і думаю – а з якого дива? Мама сама зробила свій вибір, коли йшла від батька. Та якби у неї був шанс щось поділити, відсудити свого часу, вона б його не упустила. Адже з дядьком Пашею вони вічно у боргах сиділи. Але мої слабкі заперечення мама рішуче відкидала – ти повинна все чесно поділити! Чесно захотіли? Ну, тоді і отримуйте чесно!

– Ні, нічого не буду продавати. Буде можливість, допоможу брату з сестрою. А поки ділити нічого. У спадок батька вступлю через півроку. Тоді і буду думати, як розпорядитися. А бабусина квартира моя, і яким боком вона до вас відношення має, я взагалі не розумію. Я вже там обжилася, вступила у власність.

Мама грюкнула дверима, назвала невдячною, і залишилася я одна. Якщо раніше я дзвонила сестрі з братом, і ми спілкувалися, то після розмови мої дзвінки скидали, мабуть мама розмалювала їм все своїми барвами. Минуло вже 12 років. У мене своя сім’я, але десь там в середині інколи хочеться побачити рідних. Знайшла братика в соц. мережі. Він уже одружився. Написала, а він мене заблокував.

Даремно вони так. Татову квартиру, я так і не продала – обіцяла ж допомогти? Не хочуть – не треба. У мене свої діти підростають.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page