Мені шкода кожної хвилини, яку я витрачаю на докучливу свекруху, бо я за той час би поспала, а вона торочить і торочить, який то її чоловік був за все життя і чого вона його вирішила покинути.
Вона приходить без попередження і каже, що просто йшла з роботи і вирішила заглянути.
– Ой, я тепер на чверть ставки, не знаю, яка й пенсія буде з такою зарплатою, а все таке дороге…
І при цьому слові давай у нас частуватися і така:
– Ти сиди, сиди, я ж не чужа.
Вибачте, але то мій холодильник і я маю сама його відкривати і вирішувати, чим я маю її гостити. Ще від учора тримала собі шматочок тортику і мріяла з’їсти. Але ж ні, вже свекруха його запримітила і потяглася руками.
Я чоловіка просила аби якось вплинув на свою матір, бо я почуваюся просто якимось заручником обставин. Я наче маю її вислуховувати, хоч мрію просто впасти поруч з малюком і хоч годинку поспати.
А вона отак наговориться, а, коли вже Наталочка прокинеться, то вже біжить, бо у неї справи і я після однієї капризулі йду догоджати другій. А далі чоловік з роботи і треба теж їсти приготувати. А вже нема з чого, бо свекруха найкращі шматочки з’їла!
– Ти мамі моїй шматка ковбаси жалієш? Та як ти така, то я вже йду і тобі відкуплю, – отак починається у нас з чоловіком приємний вечір і все через його матір і її особистим життям.
Чого вона мого свекра покинула, я не знаю, бо то золотий чоловік. Ніколи голови не закрутить, прийде з шоколадкою, Наталочку на руки візьме, вийде навіть погуляти і так само без претензій піде.
А тут ну чисте тобі чудо.
Я пробувала поговорити зі свекром, мовляв, погарячкували і досить, адже старість треба з кимсь зустрічати. А він так на мене дивиться і каже:
– Я нарешті живу так, як мені хочеться і з тією, яка мені не влаштовує бурю в стакані води.
Я від такого аж стерпла, бо виходить, що свекруха у нас поселиться. Подруг у неї нема, бо за її словами, всі їй заздрили і прикидалися подругами, а, коли вона покинула чоловіка. То всі відвернулися.
– Бояться за своїх пузанів, лиш одні ви у мене залишилися, рідні і вірні, мої любі, яка я рада, що ви у мене є, – пускає вона сльозу.
І як після такого їй вказувати на двері? Так що у мене вибір – або мене загризе совість, що перед одинокою жінкою закрила двері, або від виснаження.
– Приїзди до мене, – каже мені мама, – Хай синочок побуде з мамцею і може щось усвідомить.
І я задумалася над цією пропозицією. Я ні секунди не пожаліла, бо то був тиждень суцільного раю, поворот в дитинство до мами, яка вирішить всі твої проблеми: донечку заколише, погуляє, тебе нагодує і все з таким щасливим лицем!
Але через тиждень мені зателефонував чоловік і сказав, що він усе усвідомив і тепер на моєму боці.
– Мама поселилася у нас і все тут змінює, мене по сто разів видзвонює і я не можу спокійно в ігри пограти.
– Ну, дивися, бо як нічого не змінилося, то я піду до мами на два тижні!
– Ні в якому разі, бо у мами якась можна дієта, я вже не можу на ній більше!
Хоч чоловік і сподівався, що я буду озвучувати претензії до свекрухи, але я мовчала як риба і тільки він казав мамі, що її візити мають бути не такі часті і раптові.
– Мамо, ми теж хочемо відпочити і у нас маленька дитина, а ти вже доросла!
Звичайно, що свекруха нічого не зрозуміла і в усьому винує мене. Але мені все одно, коли я виспана і не підскакую від кожного голосного слова, щоб не прокинулася дитина.
Історія основана на реальних подіях, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
