Останнім часом у тіточок-сусідок у дворі ажіотаж – здається, Олеся з п’ятдесят сьомої квартири знову якось помітно округлилася.
– Невже на п’яту чекають?
– Та ні, не може бути!
– Чому не може? Ти на неї подивися. По-моєму, вже й сумнівів немає …
– І справді… Це треба ж! Ото сміливці, га! .. П’ЯТУ!
У Олесі четверо дітей, старша дочка в другому класі, інші і зовсім малюки-дошкільнята.
Треба сказати, що мама Олеся просто неймовірна. Дітки у неї доглянуті, дружні, розвинені. Граються разом, один за одного горою, всі, включаючи однорічного карапуза, спокійні і розважливі. Старша дочка – відмінниця, серйозно займається музикою, співає. Та й малюки не відстають, у кожного свій талант.
Видно, що метушня з дітьми приносить Олесі велике задоволення: немає у неї на обличчі ні краплі втоми, як у багатьох багатодітних мам з колясками, вона сповнена оптимізму і весь час в русі.
Постійні відвудувачі дитячого майданчика їй заздрять: з однією дитиною важко, з двома взагалі, здається, дуже складно. А тут – четверо, малий малого менший!
З дітьми Олеся майже постійно одна – чоловік весь час на роботі, батьки її і чоловікові живіть далеко. Проте вона все встигає і ні в чому не бачить проблем.
Навіть в тому, наприклад, що живе її велика родина в зовсім невеликій однокімнатній квартирі.
– Як вони там всі поміщаються – загадка, – зітхають всезнаючі кумасі. – Але якось живуть, і жити будуть ще довго – бо і за цю однокімнатну в Києві досі виплачують кредит.
Живуть, сумлінно виховують дітей, водять на гуртки, розвивають, годують домашньою їжею, одягають в чисте і випрасуване, розважають, і, найголовніше, люблять.
– Ой, не знаю, мені шкода дітей! – міркують деякі сусідки, дивлячись на цю сім’ю. – Жити в такій тісноті немислимо! Ні усамітнитися, ні поспати в тиші, ні уроки зробити! У кімнаті мабуть все заставлено, не пройти, малюкам навіть ходити ніде… А якщо нездужають, то як? Я розумію, звичайно, люди люблять дітей, справляються з ними прекрасно, і все таке… Але хіба діти можуть бути щасливими в таких умовах? Один у одного на голові? Гаразд, поки малі, але ж вони ростуть.
А як вважаєте ви – квадратні метри повинні грати роль в плануванні сім’ї? Чи важливий дітям взагалі простір, якщо є любов, взаєморозуміння, батьки поруч, ну і необхідний мінімум за програмою «ситі, одягнені, вчаться»?
Що тепер, тим, у кого маленька квартира, зайвий раз не ставати батьками? Навіть якщо вони чудові батьки, і діти у них чудові, розумні і талановиті?
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
