От так відверто начхати на всі мої зусилля? Я ж для неї старалась, їй годила, а вона носа догори і : “Не хочу”. Пані велика у місті своєму стала. Тьху, ти.
А головне – вона таки втратила. Втратила такого жениха. Я дивлюсь і сльози мені на очі, бо я у їхній союз скільки сил вклала часу свого і все для того, аби моя одинока сестра була щаслива.
Але не ти не спричиниш щастя тому хто на нього дивиться і його не бачить. Бачте, їй квартира дорожча і офіс із кондиціонером. Уже забула звідки родом сама.
Але давайте про все по порядку.
Мене звати Мар’яна. Я живу за містом, у дачному районі. Там у мене невеличкий будиночок, город і сад, де я вирощую квіти й овочі.
Місто від мене недалеко, тож я можу їздити туди на роботу або в гості. Але найбільше люблю свій зелений куточок, де природа довкола й де можна відпочити від метушні.
Моя рідна сестра, Світлана, уже вісім років розлучена. У неї дорослі діти, кожен має своє життя. Світлана мешкає сама в двокімнатній квартирі, яку відремонтувала під власний смак.
Заробляє вона пристойно, працює в офісі, тож особливих матеріальних турбот не знає. Мене іноді дивує, як їй ніколи не набридло жити одній. Проте вона каже, що їй так комфортно, бо ні до кого не мусить пристосовуватись і може робити, що заманеться.
Якось я приїхала до неї в гості — ми часом так робимо, щоб поговорити, попити чаю чи кави й обговорити все на світі. От тоді мені й спало на думку, що було б добре, якби Світлана знайшла собі доброго чоловіка.
Я ж завжди про неї хвилююся, особливо коли бачу, що вона вже роками сама. Звісно, часом вона зустрічається з різними кавалерами, та всі ті знайомства закінчуються швидко. А я хочу, щоб поруч із нею був хтось серйозний, надійний. Тож і кажу їй одного разу:
— Слухай, Світлано, знайшла тобі нареченого!
Вона аж пирснула чаєм:
— Мар’яно, ти жартуєш? Які ще наречені? Нічого мені не треба!
А я наполегливо далі:
— Не кажи такого, це непоганий варіант. Удівець, 59 років, підприємливий, має великий будинок, бізнес свій розвиває. Жінки за ним упадали б, та він якось особливо не квапиться. Маю підозру, що ти йому могла б сподобатися.
Світлана фиркнула:
— Яка мені різниця, які там у нього статки? У самої є і квартира, і робота. Я не шукаю когось для вигоди.
Я, звісно, знала, що вона так відповість:
— Просто він сам зараз, сина його немає поруч, а чоловік цей, Богдан, дуже порядний. Я випадково з ним познайомилася в нашому дачному кооперативі. Він переїхав туди з міста, коли залишився без попередньої роботи, зате розкрутив невелике агропромислове господарство.
Я бачила по очах сестри, що вона не горить бажанням зустрічатися з кимось невідомим. Проте я не відступала, бо подумала: «Якщо вже вона така самостійна, то хоч ознайомиться, а далі сама вирішить, подобається їй чи ні».
— Давай так: я запрошу його до себе у вихідні на вечерю. Ти теж приїдь, ми втрьох посидимо. Якщо зовсім не твій тип — розійдемося спокійно, без образ.
Світлана хвильку ще бурчала, та врешті погодилася:
— Ну гаразд. Подивлюся на твого “нареченого”.
Отак і відбулася перша зустріч. Я приготувала домашніх страв, простий, але затишний стіл, запросила Богдана. Приїхала й Світлана.
Звісно, видно було, що сестра трохи напружена, бо не знала, як поводитись із цим чоловіком. Але Богдан виявився привітним, уважним, невимушено розповідав про своє життя, як вирішив завести курей, свиней, сад і город.
Каже, що продає екологічно чисту продукцію, на неї завжди є попит. У нього двоповерховий будинок, садові ділянки, свої теплиці. Ну не чоловік – мрія ж.
Я сиділа й подумки тішилася: «Дивися, непоганий кандидат, любить працювати, не ледачий, та й поводиться галантно». А Світлана, бачу, слухає зацікавлено, часом киває.
Богдан їй робить компліменти, звертається чемно: «Світлано, а що ви любите робити на дозвіллі?» Вона щось спокійно відповідає. Видно, що він сподобався їй, хоча б як співрозмовник. По вечері Богдан чемно попрощався, подякував:
— Мар’яно, дякую за гостину. Світлано, приємно було познайомитися. Можемо побачитися ще, якщо ви не проти.
Сестра не заперечила, тож я подумала: «Усе, процес пішов». Потому минуло кілька тижнів, і Світлана зізналася, що вона з Богданом уже кілька разів зустрічалася в місті, навіть у ресторан ходили. Я зраділа страшенно:
— От бачиш, я ж казала, що він добрий!
Але потім виявилося, що Богдан почав їй говорити про переїзд у село. Мовляв, йому важко самому тримати те господарство, потрібна жінка, яка була б із ним щодня, допомагала поратися в дворі, на городі, з тваринами.
— Мар’яно, — розповідала мені сестра, — він пропонує, щоб я свою квартиру здавала в оренду, а сама переїжджала до нього. Каже, так і дохід буде, і господиня поряд. А я що — з офісу звільнитися й гній вигрібати?
Я щиро не розуміла, що не так узагалі:
— Гроші від оренди — зайвими не будуть. У тебе буде ще додатковий прибуток від сільськогосподарської діяльності. Та й хіба тобі не хочеться пожити за містом, на свіжому повітрі?
А Світлана мені одне і те ж:
— Мені нецікаво возитися з худобою. Я працюю в комфортному офісі, отримую зарплату, маю друзів, мені подобається міський ритм. Не хочу я відмовлятися від усього, щоб городи полоти й тварин годувати. Це хороша ідея, якщо любиш сільську працю, але я ні. Розумієш, Богдан, як на мене, шукає не просто дружину, а скоріше робітницю. Ніби «двоє — вигідніше і швидше, ніж один». А мені це не підходить.
Я намагалася пояснити їй, що через упертість свою, вона долю проморгає. Ні, ну їй офіс і квартира важливіші від того, щоб долю улаштувати, ви собі уявляєте? От як цю панну розуміти узагалі?
— Годі, Мар’яно. Я в місті куплю собі все, що треба, і не буду спину гнуни в спеку з картоплею. У мене вистачає грошей на продукти, тож не бачу сенсу. Не хочу я ні будинку, ані його бізнесу. У мене є діти, друзі, робота. Навіщо мені ще тягнути на плечах чуже господарство і дім на два поверхи?
Зрештою вони розійшлися. Богдан, познайомився з іншою жінкою, яка бігом перебралася до нього й охоче допомагає з усіма грядками, тваринами.
У них, якби ви бачили, як добре все йде: вона любить займатися городом, вони розширюють свої теплиці, буквально з нічого мають пристойний прибуток.
А сестра? сидить у квартирі на поверсі ще й дивується. чого то я на неї ображаюсь після того, як вона своїми ж руками долю собі зіпсувала.
Ну от скажіть, ви б не ображались. Таку партію упустила. Га?
Головна картинка ілюстративна.
