Ми з Ольгою – найкращі подруги. Дружимо ще зі школи, разом вступили до університету, отримали дипломи фахівців. Обидві знайшли добрі роботи, але не переставали тісно спілкуватися. Щонайменше один раз на тиждень зустрічалися в кафе, щоб за чашкою кави обговорити свої справи. Саме під час однієї з таких зустрічей Ольга сказала понуро:
— Маю серйозні негаразди. Господарі орендованої квартири виставляють з дому, там рідня їхня житиме. Не знаю як бути, швидко винайняти нову змоги не маю. Сама знаєш, яка нині ситуація
— Не засмучуйся! – говорю подрузі, – Ми щось придумаємо! Ти можеш кілька тижнів пожити у нас, кімната одна порожня, я впевнена, що мій Сашко не буде проти. За цей час ми з тобою підшукаємо тобі нове житло.
— Саночко, ти моя рятівниця! Я правда не заважатиму вам?
Того ж вечора на порозі нашого дому з речами стояла Катя.
Сашко, мій наречений з яким ми уже вісім років разом живемо. звісно не був проти. А наступного ранку подруга встала раніше за всіх іна знак подяки вирішила приготувати сніданок – насмажила млинців, зробила тости з сиром, яєчню з овочами та заварила свіжу каву.
Сашко не приховував свого захоплення:.
—М-м-м, як смачно пахне! Давно я так по-королівськи не снідав.
— Ой, що ти, звичайний сніданок. Хіба ж важко прокинутись на кілька хвилин раніше і приготувати. ти їж їж. Чоловікам сила потрібна.
Я тоді уваги на це не звернула. Ну хоче людина подякувати, якось приємне зробити.
Увечері на нас з Сашком чекала приємний сюрприз – знову повний стіл смакоти.
— Вау! – мовив мій наречений потираючи руки. – Знову смачненьке. Ніколи так радо додому не повертався.
— Ну, що ти, що ти! – прям промуркотіла Ольга не помітивши, що я стою за Сашком у коридорі, – Для свого чоловіка я тільки так і готуватиму. Я й не вмію інакше. Чоловіка потрібно вміти любити.
Мене здивував тон подруги і те, як вона знітилась. коли мене помітила. У своєму Сашкові я була впевнена – ми з ним пережили багато чого і я вважала його своїм чоловіком. хай і без штампу в паспорті.
Ольга в нас тиждень прожила і якщо чесно – мене її перебування в нашій квартирі почало напружувати. Зрештою, я не витримала і сама оплативши послуги ріелтора знайшла їй квартиру.
— Ой, як незручно вийшло. – мовила вона пустивши сльозу, – мама занедужала. Я всі свої заощадження на те, аби вона одужала віддала. Я не зможу оплачувати окреме житло. Доведеться у вас пожити хоч місяць.
— Так, Олюсю. – чую з-за спини голос мого Сашка. – Не переймайся. Живи і радуй нас своїми кулінарними шедеврами. Можеш. навіть не платити за комунальні, якщо змоги не маєш наразі.
От тоді я зрозуміла, яку величезну помилку зробила. Я знала Олину маму і ні про яку недугу там і мови не було, тому я тут же попросила подругу не розповідати мені про Химкині кури, а все ж збирати речі і йти.
— Якщо так, – чую голос Сашка, – Якщо ти така… Не очікував від тебе, – мовив він, – Не знаю, чи зможу й далі дивитись тобі в очі і знати, що ти так вчинила з найближчою людиною. Що мені тоді очікувати від тебе у скруті. Я теж тоді піду з Олею. Не ти, то я їй допоможу.
Вони так і пішли удвох на квартиру, яку я й винайняла для подруги. Нещодавно, на сторінці Ольги я побачила фото з їхнього весілля з моїм Сашком.
Допомогла подрузі!
08,11,2022
Головна картинка ілюстративна.
