Я своїй доньці отак кажу – головне вийти заміж, а там видно буде. Далі можна й одній жити, якщо не складеться, але мене ганьбити новими чоловіками – ото дякую, не треба!
Є у мене на приказці одна жінка, яка дуже мала про себе високу ціну і всі були її не варті, про що не раз кажу доньці.
Оксана розвилася найперше серед усього класу, проте не змогла тим вдало скористатися, чи просто ми так собі думали, а вона собі й так планувала. Почала вона гуляти з хлопцями вже з чотирнадцяти років.
Пригадую, що мама мені в чотирнадцять вперше купила китайську ляльку на кшталт барбі і я страшенно сумувала, що мені вже не можна бавитися ляльками, бо я ж у дев’ятий клас переходжу, а так хочеться!
Тому я тайком від усіх з найвірнішою подругою Інною шили для ляльок одяг і бавилися. Це все було під величезним секретом, щоб ніхто не дізнався в школі!
Так от, Оксана перебирала хлопцями чи то хлопці нею – не важливо, але суть у тому, що вона не могла собі у нашому селі знайти хлопця! Всі їй були не такі, з ким би наші однокласниці не йшли після клубу додому, всіх вона знала і всім давала доволі неприємну характеристику.
Коли вона поїхала вчитися в райцентр в училище, то вже приїздили до неї чужі кавалери. Вона гонорово запрошувала їх до нашої компанії і ми з заздрістю, але визнавали, що хлопці доволі непогані, що Оксана їм дуже подобається.
А вона ніби навмисно одним похизується, а далі іншого веде і так без кінця і ліку.
А що хотіти – дівчина гарна.
Пройшло ще кілька років і я вже за нею не дуже слідкувала, бо й далеко вчитися поїхала і рідко додому приїжджала.
Аж ось новину дівчата розказують – Оксана заміж виходить.
– Вгадай, Ольго, за кого?, – цікаво їм почути мою реакцію.
– За Олега, – кажу я на мою думку дуже гарного хлопця з села.
– Ні!
Я вже почала за своїм смаком перебирати хлопців, які були й при грошах і гарні, але дівчата лише реготали гучніше.
– За Омелькового Ігоря!, – випалили вони і я аж присіла!
Справа в тому, що Ігор був таким собі пиячком, який роки як розлучений і єдину радість мав лише в чарці. І як Оксана могла на нього взагалі глянути! Це взагалі були абсолютно непоєднувані люди.
Я давай це все казати дівчатам, а вони мені кажуть:
– А ти її давно бачила, що таке говориш?
Справді, давно, але що з нею могло статися, ми ж однолітки!
Ми поговорили та й забули, а Оксана скоро привела на світ синочка і жила ні на кого не зважаючи, як і до того.
Але далі щось їй з чоловіком не пішло, так як вона хотіла (яка несподіванка) і вона його кинула і жила собі далі з дитинкою та батьками, а Ігор робив те, що вмів найкраще – дудлив.
І ось зустріч випускників, десять років минуло і ми всі такі ще впевнені, що всі досягнення в житті ще попереду, тому всі поприходили.
І тут я бачу Оксану… Де й ділася та красуня… Колись вона була весела і жартівлива, а тепер лишилася якась крикливість просто в усьому – від одягу до поведінки, але вже ніхто з хлопців не затримував на ній погляд.
Було видно, що її це злить, коли завжди була в центрі класу, а тепер від тебе відвертають погляд…
Але Оксана не була б Оксаною, якби не спробувала ще раз – вона поїхала вже за кордон шукати собі чоловіка, видно не йшла з голови невдала зустріч чи просто хотіла почати все з початку. Але й там вона щастя не знайшла.
Тому я й кажу доньці:
– Чоловіки – то твоя особиста справа, поки ти не почнеш їх на собі женити, тому якщо вже й другий раз не пощастило, то вже так і є. Ти просто подивився на Оксану і все зрозумієш.
А хіба я не правду кажу? Хто з вас має приклад, коли жінка щаслива в третьому шлюбі? Тільки кіноактрис тут не треба перераховувати, у них така робота.
Фото Ярослава Романюка.
