fbpx
Історії з життя
Познайомився, називається, з батьком нареченої. Тепер точно за мене доньку не віддасть

Ігор познайомився зі своєю майбутньою дружиною на танцях. Ходили вони за ручку кілька тижнів. Потім хлопець вирішив обійняти дівчину. Повів її на прогулянці у бік річки. А вона його розкусила. Ні каже, я не піду туди. Ти, спочатку доведи серйозність своїх намірів, піди до моїх батьків, познайомся з ними, попроси у них моєї руки, а вже потім кудись веди.

Ігореві Марійка дуже сильно подобалася. Ну що ж, подумав парубок з такою дівчиною не соромно й одружитися. Піду, посватаю. Убрався в піджак. Взув нове взуття. Нарвав квітів у сусідки на клумбі і зібрався свататися. Йде пісню насвистує. Але чим ближче він підходить до будинку батьків нареченої, тим більше хвилюється.

Дорога пролягала повз річку. Вирішив піти посидіти на березі, зібратися з думками. А там лісок недалечко. Місцеві кажуть, що у тому лісі кабани водяться. Вони часто до річки на водопій ходять. Сів на повалене дерево. Раптом бачить, неподалік кущі ворушаться, та так сильно, неначе там здоровенний кабан вовтузиться. Ігор намацав рукою важку палицю, яка не те що кабана, бика вкласти може. І попрямував, сміливо до кущі.

Ігор ніколи не був боягузом, він і на ведмедя міг піти з вилами. Що ведмідь, це одружуватися страшно, а з ведмедем він з превеликим задоволенням силами помірявся б. Перехопив палицю зручніше, розмахнувся ширше, та як хрясне по кущах. Лише листя з дрібними гілочками в різні боки розлетілося.

А в гущавині, як охне хтось та як дасть хлопцеві у відповідь. Той ледве встояв. Зрозумів Ігор, що то не звір і тихо так каже:

— Агов, хто там?

А йому у відповідь:

— Це ти там, а я тут рибу з сітки дістаю. А ти, палицями розмахувати надумав. Як я тепер покажуся на люди. Ото до мене сьогодні доньку сватати прийдуть, а я з розмальованим оком.

А Ігор йому й відповідає.

— Та ти теж не кращий, добрячий слід мені залишив. Як я батькам нареченої все поясню, що ж вони про мене подумають, скажуть, що я бешкетник і не віддадуть за мене мою Марійку.

— А ти часом не до Іванової доньки свататися йдеш?

— Та якраз до неї, а тобі яке діло?

— А я її батько — Іван.

Оце так, подумав Ігор, як тепер бути? Познайомився, називається, з батьком нареченої. Тепер точно за мене доньку не віддасть. Раптом Іван його питає.

— То чого ж ти біля річки тиняєшся, чесних людей палицями пригощаєш.

Ігор вирішив нічого не приховувати, та розповісти все, як було. Бо мало того, що тестеві всипав ні за що, так ще й наплете нісенітниць. Тоді точно не бачити йому Марійки, як своїх вух.

— Я хвилювався трохи. Вирішив піти посидіти біля річки, а тут дивлюся, кущі ворушаться, подумав, що то кабан. Ну, думаю, я його зараз спіймаю, та й принесу батькам нареченої в подарунок. Щоб вже точно віддали мені дочку за дружину.

Дивляться вони один на одного в обох по синій плямі під оком та давай реготати. Рибу чоловіки з сітки вибрали і понесли додому.

На весіллі у Ігоря та Марійки зібралося майже все село. Жили молодята дружно. Хоча чому жили? Ще й досі живуть. Цього року золоте весілля відзначатимуть.

Оlena ta Ко.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page