Вечірка з перчинкою.
— Семенченки, запрошуємо Вас на День Народження у суботу, прийдете?
— Чому ж не прийти, Любочко, з великим задоволенням. Хто ще буде?
— Батьки із Зоєю приїдуть. Зоя — Ігорова сестра, познайомтеся якраз.
Юля та Денис любили ходити на Дні народження. Коли йдеш до когось на свято, то вже не треба готувати вечерю і є куди вигуляти нове вбрання. Приємна компанія, смачна їжа. Останнім часом саме на таких заходах вони й зустрічаються з друзями, бо просто так зібратися не виходило.
— Денисе, діставай нову блакитну сорочку, вона так пасує до твоїх синіх очей. А то висить у шафі, сумує.
Юля вбралася в червону коротку сукню. Фігура поки що дозволяє таке носити. Вручили подарунок іменинниці, сіли за стіл. Батьків Ігоря вони знали, а ось із Зоєю бачилися вперше.
На вигляд їй було близько 35 років, вона була в окулярах, з гулькою на голові, одягнена в довгу сукню, з фіолетовими тінями на очах з поволокою, та сережками зі стеклярусу.
Їли, пили, вітання лилися рікою. Юля пішла з Любою на кухню, щоб допомогти принести гарячі страви.
— Слухай, а Зоя живе з батьками чи що, вона не була заміжня?
— Так, з батьками. Чекає, коли зустріне свого нареченого. Каже, одразу впізнає його, відчує серцем. Вона, звісно, трохи дивна, але безневинна.
— Денисе, а зіграй нам на гітарі, будь ласка. А потім можна буде й потанцювати!
Денис взяв гітару і заспівав.
— Денисе, як Ви дізналися, що це моя улюблена пісня?
— Зоє, я часто співаю її під гітару, гарна пісня.
Зоя весь вечір свердлила очима Дениса. Йому було ніяково від її погляду. Коли почали танцювати, Зоя підійшла до нього та запросила на танець, попросивши поставити повільну композицію.
Денис розгублено погодився. Юля ледве стримувала сміх, Зоя викликала в неї легке здивування своєю поведінкою.
Під час танцю Зоя засипала Дениса питаннями.
— А хто твій улюблений автор? А які фільми подобаються? Улюблена пора року?
Денис відповідав, але не міг збагнути, навіщо їй це все. Після танцю Зоя сіла поряд із Денисом, на порожнє місце. Батьки на той час вже пішли, залишилися лише господарі квартири, Денис із Юлею та Зоя.
— Юліє, віддайте мені Вашого чоловіка. Він моя доля, я це точно зрозуміла. І знаєте, раз Всевишній послав його мені, я не проґавлю цей шанс. Він ідеально мені підходить, я провела опитування, поки ми танцювали. Ви пожили з ним, а тепер він має бути зі мною, я й так довго чекала. І зовні він мій типаж.
Ми спочатку поживемо з моїми батьками, вони зрозуміють. Весілля мені не потрібне, я вважаю цей ритуал безглуздим. Згодом він мене безперечно покохає, адже у нас стільки спільного. Я дівчина порядна, одягаюся пристойно, не так, як Ви, Юлю. То ж соромно Денисові за мене не буде.
У кімнаті запанувала тиша. Однак недовго. Юля пирснула гучним сміхом. Денис безглуздо посміхався, було видно, що йому ніяково. Господарі здивовано дивилися на Зою. Юля заспокоїлася, і з серйозним виглядом спитала:
— Зоє, а може спитаємо у Дениса, з ким він хоче жити, з Вами чи зі мною?
— Денисе, ти поки що мене не знаєш, але запевняю, нам буде добре разом! Я чекала на тебе стільки років.
Денис підвівся з-за столу і рушив до виходу
— Юлю, ходімо додому, що за цирк тут влаштували.
Юля знизала плечима, і вони вийшли, попрощавшись із господарями у передпокої.
— Юлю, Денисе, вибачте, що так вийшло, ми не знаємо, що на Зою найшло, певно затемнення якесь.
— Я бачу, що мій Денис ну просто нарозхват. Передайте Зої, що якщо він погано поводитиметься, то я відправлю його до неї на перевиховання!
Усі засміялися, розрядивши обстановку.
— Оце так сходили в гості, мало чоловіка з-під носа не забрали! Це, мабуть, твоя сорочка звела її з розуму, бо вона тобі справді дуже личить! Ох, і Зоя.
На наступний День Народження до цих друзів Семенченки не пішли, боячись побачити Зою. Хто знає, що вона могла вчудити наступного разу.
Фото ілюстративне.
