Моя дочка – бiологiчно не моя рідна дитина. Моя колишня завагiтнiла, закрутивши черговий роман
Ганнуся з самого малку мріяла стати вчителькою. Щойно переступивши поріг школи на першовересневій лінійці,
Ну не як у мами. У побуті моєї молодості, а саме першого цивільного шлюбу,
Дев’ятирічний Денис не любить шкільної писанини. Зате часто пише листи матері. І просить тата,
Ми були такими молодими, що нас важко було назвати жінками. Але називали: в лікaрні
Центр міста. Кафе. Напівпорожній зал. За столиком біля вікна дві жінки. Одна спокійна, друга
Чим дорослішими ми стаємо, тим менше знаємо. Особливо у справі виховання дітей. Кожного дня
Жила в одному селі невелика сім’я. Мама, тато і двоє синів. Зовні сини були
– Мамо, ми з Максимом вирішили побратися! – Марина вибрала момент, коли мати повечеряла