Я кивнула. Знала. Але знати — одне, а почути це вголос, серед рідних і друзів, які щиро раділи за Тараса, — зовсім інше. У голові крутилася одна думка: «А як же я?»
Стіл ломився від страв, гості гуділи, наче бджолиний рій, а музика гримала так, що
Лідіє, добрий вечір, — почала я, намагаючись говорити спокійно. — Я сьогодні була в Олега з Марією, і, знаєш, я просто неприємно здивована. Мої каструлі, що я подарувала на весілля, у такому плачевному стані!
Я стояла на порозі квартири мого сина Олега та його дружини Марії, тримаючи в
Хочу знати, скільки ти насправді заробляєш. Не справедливо виходить, якщо ти насправді заробляєш більше ніж віддаєш на наш спільний побут
Дощ барабанить по шибках, малюючи химерні візерунки на склі. Я ставлю чашку з чаєм
Спочатку я хотіла попросити аби молоді говорили тихіше, бо ж дитина спить, але почула таке, що так і сіла.
Цей вечір не відрізнявся б від іншого, якби я не почула, як донька з
Спадок? — Артем примружився, розглядаючи папери в моїх руках. — І що там такого?
— Спадок? — Артем примружився, розглядаючи папери в моїх руках. — І що там
Наче все так, як я роки мріяла – коханий у мене на порозі з речами, каже, що тепер ми будемо завжди разом і усмішка сяє на його обличчі
Наче все так, як я роки мріяла – коханий у мене на порозі з
Як це «до чого»? — щиро здивувалася Марія Іванівна. — У вас же будинок на морі стоїть порожнім більшу частину року! Ви туди їздите лише у відпустку. Я подумала, що ви могли б пустити Софію з дітьми пожити. Хоч на літо, поки вона не знайде нову квартиру.
— Ти мав би бачити її обличчя, коли я сказав «ні», — усміхнувся Максим,
Познайомся, Олексію, це Катя! — Вона гордо кивнула на дівчину, що сиділа навпроти. — Катя у нас і спортсменка, і волонтерка, і така красуня! А ще, уявляєш, у двадцять п’ять років вона вже керує відділом у великій IT-компанії. А скільки заробляє, не кожному таке під силу!
За вікном сутеніло, коли я сиділа за столом у будинку свекрухи, Тамари Іванівни. Сімейна
Ну що ж, непогано для початку, — протягнула вона, заходячи всередину. — Але передпокій замалий. І навіщо стільки вікон?
Я піднялася широкими сходами ґанку, на мить зупинилася біля входу, милуючись заходом сонця. Промені
Дорогою назад Остап не брав нових пасажирів. Він їхав, занурений у свої думки. Він думав – яким би був шлях цієї бабусі, якби їй трапився інший, байдужий водій?
Остап починав дратуватися – лічильник уже відрахував двадцять хвилин, а пасажир, який викликав таксі,

You cannot copy content of this page