Панночка зайшла в мій кабінет, мало не з ноги двері відчинивши. Стала вся така гарна, юна і впевнена в собі. Мені прямо сльози на очі і то від сміху. Я ж прекрасно знаю, що вона мені зараз буде говорити. Сама колись от так стояла перед першою дружиною свого чоловіка.
— Хочу вам повідомити, – почала та впевнено.
— Що ви із моїм чоловіком уже дуже давно зустрічаєтесь, – закінчила я фразу замість неї.
Явно не очікуючи такого та знітилась, але стріпнула своєю гривою волосся (все б віддала за номер телефону її перукаря) і продовжила трішки голосніше:
— Я дитину чекаю, – сказала переможно.
— Прекрасна новина, – посміхнулась я, – діток я люблю.
Дівчина скинула бровою:
— Дитині потрібен батько, – ви повинні відпустити свого чоловіка. Невже не зрозуміло, що він кохає мене.
— Так, дітям потрібен тато. І моїм двом і твоєму малюку майбутньому. Але навщо руйнувати сім’ю. Ми прекрасно живемо вже п’ятнадцятий рік у парі. Та й діти чоловіка у нас гостюють усі п’ятеро. Я ж кажу – люблю дітей.
— Які п’ятеро? – вже явно розгублено мовила пані, – Він казав що має лиш двох дітей, та й тих не просив ви самі.
Мені було неприємно таке чути, адже вона мала рацію, та виду я не подала.
— Так інших він також не просив. Ну але я вважаю, от як ти, дітям потрібен тато. Тож з нетерпінням чекаю на появу братика чи сестрички у моїх діток. Скажу тобі те ж що й іншим дівчатам – наш дім завжди відкритий для малих В’ячеславовичів. Знаєш, я про садок можу подбати і про школу. От, нещодавно Ромчика у приватну школу влаштувала – це менший син мого чоловіка.
Дівчина хмикнула, розвернулась на своїх підборах і вилетіла в двері. Напевне, до такого повороту вона була не готова зовсім. Я ще тримала зневажливу посмішку кілька секунд, а потім дістала хустину витерти непрохані сльози.
Господи, ну на що я надіялась? Усі ці п’ятнадцять років я вірила і не вірила у слова мого чоловіка – я його єдина. Колись я от така ж молода приваблива і нагла, забрала його від першої дружини.
Та була гордою – не стала терпіти зради. Їй вистачило одного мого візиту і натяку на те, що я при надії. Того ж вечора вона зібрала речі і звільнила квартиру чоловіка. Вже за місяць я увійшла туди на правах господині.
Я дуже переймалась тим, що якась пані от так же забере мого В’ячеслава і в мене. Одне за одним з’явилось двоє дітей. В’ячеслав був гарним татусем. Дві наші донечки то його принцеси, і він на руках їх носить.
— Слава, – кажу чоловіку ввечері сміючись, – Ні. ну я ображаюсь на тебе – хіба то твій рівень? Я їй говорю таке, що ні в які двері, а та стоїть і кліпає віями нарощеними. Ти ж у мене розумна людина, ну от про що ви говорите? – я розсміялась якумога реалістичніше, – Уявляю реакцію твоєї мами на цю панянку. Ото у Рити Олександрівни будуть очі.
Чоловік явно не очікував такої реакції. Ще кілька днів я над ним посміювалась, аж доки він не сказав, що ота його краля вже й на звязок не виходить:
— Просто ти програшний варіант. У неї інші плани на тебе і твої гроші були. Ну не переймайся Славо, знайдеться ще така, головне пам’ятай – чим довші вії, тим менше сірої речовини.
Чоловік вийшов з кімнати, а я ще довго пила чай і дивилась на фантастичний краєвид із вікна. Цю бурю ми пережили, я встояла. А що буде, як наступна не купиться на мій відвертий блеф?
Як же легко бути коханкою і як гірко бути зрадженою дружиною
Головна картинка ілюстративна.
