Павло стояв на порозі із понурою головою. Говорити щось намагався. але слів не підбереш. та й соромно. А от Руслана сміялась від душі. Вона знала, що він повернеться, питання було тільки у тому, скільки ж часу на те знадобиться. Чоловік витримав біля мами, аж два тижні. тільки за це геройство його слід було пробачити.
Майже вісім років моя сестра Руслана разом із своїм чоловіком прожила у щасливому і міцному шлюбі. знаєте, інколи все ж трапляються міцні і справді щасливі пари, як от у сестри моєї.
Все вони із Павлом разом, та вдвох. Піклуються так трепетно одне про одного, не забувають радувати і у всьому одне одному догоджають. Павло без квітів, або солоденького чого додому не являється. Сестра ж теж чоловіка радує при кожній нагоді.
Свекруха сестри жила усі ці роки у іншій країні. там у неї була робота хороша і вже власне житло. Чоловіка її другого не стало, однак, повертатись в Україну вона не поспішала, всерйоз думала залишитись на постійно там де жила останні п’ятнадцять років.
Все змінила поява первістка у Руслани. Ми й кліпнути не встигли, а мама Павла продала своє майно за кордоном і придбала квартиру у сусідньому із Русланою будинку.
Народна мудрість про те, що чим далі живете від родичів, тим вони вам ближчі, у цьому випадку спрацювала безвідмовно. Руся з першого ж дня такого сусідства вже мені жалілась на надто активну участь у своєму житті свекрухи.
Лідія Іванівна вросла у сім’ю сина. З якогось дива вона вирішила перебрати на себе обов’язки не тільки бабусі, але й мами, прибиральниці і кухаря, ну і замінити лікаря, і чоловіка за одним разом. Її було так багато, що й не продихнути.
Павло був на роботі з самого ранку і до ночі, тож саме Руслана мусила оте все терпіти. Коли жалілась чоловіку на те, що його мама аж надто їх опікає, той аж сердитись починав:
— Вона тільки кращого хоче. Тобі допомагають у всьому, а ти ще й не задоволена. Знайдіть спільну мову, не будь такою категоричною.
Однак, коли свекруха почала перекладати у Русланиній квартирі усе на свій лад, та ще й гримати на сестру за те, що та посміла її порядки порушити, та не витримала. Павло повернувся уже тоді, як дві жінки стосунки з’ясовували. Розбиратись не став, попросив дружину не чіпати його маму і трішки збавити тон:
— То моя мама. Що б не було, а я ніколи із тещею так не розмовляв. Май повагу, жінко. Що ти тут влаштувала?
Руслана виставила свекруху за двері а Павло на знак солідарності із мамою пішов услід за нею грюкнувши дверима.
Я одразу переїхала на поміч сестрі, адже вона була на межі. Я допомагала Русі, заспокоювала її, адже після усього пережитого, вона вже не могла годувати мого племінника – довелось на штучне харчування переходити. Ми із нею розклали всі речі на свої місця і повернули ї квартиру у той вигляд, який був звичним і природним для Руслани.
Що ви думаєте? Павло повернувся за два тижні. Стояв на порозі із понурою головою, а Руслана сміялась від душі. Той нічого не міг говорити, просто благав, аби жінка порятувала його від матері рідної:
— Знаєш, я ще перший час терпів, а коли мама у мене із рук бритву забрала і вирішила сама мене побрити, бо я те роблю не так, як треба, то я вже не витримав. Руслано, сонечко, пробач. Як тебе на три місяці вистачило?
Зі свекрухою Руслана бачиться тепер тільки на нейтральній території і спілкуються із нею вкрай рідко. Та плаче, дорікає, каже, що молодь нині невдячна і жаліється на те, що одинока тут. Винні у неї син із жінкою, адже саме заради них вона переїхала.
От тільки чи є тут вина молодої родини?
03,12,2023
Головна картинка ілюстративна
