Єлизавета, моя колишня співробітниця, вийшла заміж за Павла, мого найближчого сусіда, вдівця, батька семирічної Світланки. Його дружини Надії не стало два роки тому. Ми з нею дружили, і я знала, яка любов панувала в їхньому подружжі і якою величезною була для нього втрата Надійки. Мені здавалася, що він уже ніколи й нікого не зможе так покохати, тим більше таку, як Ліза, що була повною протилежністю Наді. Але серцю не накажеш, адже донечка дуже потребувала мами, а він – коханої жінки й турботливої дружини, нехай навіть такої, що для нікого вже не було секретом, легковажної, хитрої та прагматичної Єлизавети.
Гуляючи з дочкою, Павло, ніби випадково, зустрів свою приятельку, познайомив її зі Світланкою, запропонував піти разом у кав’ярню. Ця хитра лисичка Ліза зразу ж зуміла завоювати прихильність Світланки розмовами на дівчачі теми про зачіски й сукенки. Втрьох вони почали ходити в кінотеатри, в Парк атракціонів, і дівчинка все більше прив’язувалася до татової обраниці, і була щаслива, коли він одружився з нею, привів у їхню велику квартиру, що дотепер була ніби пустою без мами.
Павло володів будівельним бізнесом, тож одразу після весілля Ліза перестала працювати і весь свій час, поки справи йшли добре, присвячувала дівчинці, домові та своїм подругам. Але несподівано, десь через рік, все кардинально змінилося. Справи на будівництві стали геть кепські, партнери виявилися ненадійними, їх переманювали конкуренти. Позики в банку не допомогли, а лише ускладнили ситуацію.
Щоб повернути борги з кредиту, Павлові довелося попрощатися з улюбленою справою свого життя – будівельним бізнесом, – і зайнятися пошуками роботи. А вдома на чоловіка чекало постійне дорікання й незадоволення дружини, яка не вміла собі ні в чому відмовляти – ні в оновленні гардеробу, ні в салонах краси, ні в розвагах. Тож Павло зразу ж погодився на пропозицію Лізи поїхати з її далеким родичем Тимуром на будівництво в Португалію. Знав би він, що то за «родич», і наскільки він «далекий», то сидів би каменем вдома, розійшовся б з Лізою та залишався б з дочкою.
У далекій країні декілька місяців чоловіки заробляли непогано. Павло надсилав такі кошти, що Ліза собі дозволяла все, чого душа бажає. Та раптом надходження на картку припинилися, зв’язок обірвався. Про це я дізналася від Світланки, що, граючись з дітьми у дворі, побачила мене. Я з дівчинкою і не переставала спілкуватися з часу, відколи пішла в засвіти її мама. А Ліза все більше відсторонювалася від дитини, і це було дуже помітно. Тому Світланка охоче розповідала мені про свої успіхи в школі, та останнім часом була засмучена, бо тато не телефонує, а дядько Тимур приїхав один, вчора приходив до них і сказав Єлизаветі, що Павло влаштувався садівником у домі багатої пані і не бажає повертатися додому.
Повз увагу мешканців під’їзду не пройшло, що Тимур учащає до Єлизавети. Незважаючи на те, що ні з ким із сусідів Ліза так і не подружилася, згодом усі вже знали, що пошуки Павла нічого не дали, вона без присутності чоловіка заочно з ним розлучилася, виставила на продаж квартиру, за спеціальною програмою посилає на навчання в Європу падчерку Світлану. Далі ще цікавіше: так як минуло пів року, за клопотанням Лізи Павла визнали без вісти зниклим і призначили кошти на утримання його доньки. А її «далекий родич» виявився дуже близьким «другом», який придбав для них квартиру в іншому місті і поступово перевозив туди речі коханої.
А тут як грім із ясного неба приїжджає Павло з-за кордону, живий і здоровий, але позбавлений всього: сім’ї, житла і, основне, статусу, що він Є. По старій дружбі він тимчасово оселився в мене в квартирі, поки тривали суди з відновленням його документів і власності. Мій чоловік зайнявся пошуками Світланки, бо зразу не повірив, що Ліза настільки добра, щоб дбати про закордонну освіту дівчинки. Він виявився правий, знайшов Світланку в інтернаті, що в сусідній області.
Що ж, насправді, трапилося з Павлом? Як я і думала, ніякої багатої португалки, в якої він працював садівником, не було.
Принаймні, так казав Павло. Він ще не все остаточно згадав, дещо мало з часом відновитися в пам’яті. Але точно було елементарне порушення правил безпеки під час роботи на будівництві, де Тимур просто залишив товариша напризволяще, не забувши прихопити його зароблені гроші, а документи викинути, надіючись, що той навряд чи виживе.
Світлим спогадом для Павла став сонячний день у медзакладі міста Порту, коли випадково почув розмову одного з лікарів по телефону і впізнав свою рідну українську. Чоловіки познайомилися. Потім були зустрічі зі співвітчизниками, яких тут до сотні тисяч, і поступово відновлювалися епізоди життя, радісні й сумні, рідні обличчя Надії, Світланки, краєвиди рідного міста. Добрі люди допомогли повернутися на Батьківщину, а вдома він уже був дружині не потрібний. Але суд відновив його документи, поновив у праві власності на житло, повернув дочку, поновив у батьківських правах, залишивши тільки свідоцтво про шлюб розірваним через невірність дружини.
