Перед тим яку їхати на заробітки я вирішила подарувати сину з невісткою хату моєї матері що в сусідньому селі була. Вони саме одружились і питання житла було для них дуже актуальним. Три роки мене вдома не було. а діти мої самі собі там “хазяйнували” коли ж я повернулась і побачила у що вони дім перетворили, три дні місця собі не знаходила.
мій тато і мама були першими господарями на село. на воротях їхнього дому скільки себе пам’ятаю красувалас табличка “двір зразкового порядку”. А воно так і було. Коли мама спала з татом я не знаю. але при тій важкій роботі все вони встигали – і у сараї і у хаті і у дворі порядок.
Такого саду, як мій тато довкола будинку посадив, ніхто не мав у цілій області. Він щовесни дерева прививав, то в наші черешні, яблука, сливи, абрикоси навіть на виставку возили, бо ж ніхто такого і не мав. Той сад зберігся. Хоч дерева були старі, але ж були.
Мами моєї не стало чотири роки тому і я навіть не думала батьківську хату на продаж виставляти. у мене син був дорослий, то я мріяла, що він там житиме і продовжить справу мого тата. Тож коли він оженився. я одразу оформила дарчу на нього і молоді вже з першого дня шлюбу мали власний дім.
Я поїхала на заробітки в Італію. Спочатку я повинна була підмінити подругу на місяць два. але в неї непередбачувана ситуація сталась. то вона вдома залишилась. Я уже третій рік на її місці працюю. Бабуся старенька, робота не надто важка, а платять гарно. Я не хотіла навіть на заміну нікого брати, аби роботу в мене не забрали, тож за три роки жодного разу не була вдома. ото лиш як сеньйора у засвіти пішла і я отримавши усі виплати що належало отримати – поїхала додому.
Знаєте, не до себе поїхала спершу, вирішила сину сюрприз зробити. Та й у батьківський дім хотілось, притулитись до рідної черешеньки, що коло порогу росте, пройтися садом, почути щебет пташок весняний на світанку. Але коли я під’їхала до рідного двору, то мало не зомліла і думала, що водій адресою помилився.
Саду не було. Раніше хата батьків у садку стояла, а нині там була пустка. Та й рідна хата не хата, а щось чуже і не знайоме. Ішла на ватяних ногах по вимощеній каменем стежці до того, що раніше було рідним порогом. Двері і ті були якісь залізні, а не ті, що тато власноруч робив.
Син двері відчиняє, а я й слова мовити не можу. Ледь у дім зайшла, але краще б і не заходила, бо й там усе не те і не так. Вікна дубові викинуто, доріжки домоткані теж на підлозі не лежать. навіть печі маминої і тієї немає.
Запитую у сина, як він міг от так вчинити, нащо таке наробив, а він вдає. що нічого не розуміє.
— Ти смішна. мамо. Через ті дерева у домі темно було, мов у погребі, всі кутки поцвіли. та й сад старий був, дерева навіть на розпал не пішли, бо трухня одна. Та й не треба нам саду ніякого, нам подобається газон попереду хати і квітнику з мальвами не треба. ми он воза поставили декоративного, раз на рік купуємо туди горщики із квітами. то цвітуть собі до морозів.
Я тоді у такому стані була, що вам не передати. сказала, що молоді мають тиждень, аби виселитись із мого дому і речі свої забрати. До того ж сказала, що вони повинні повернути усі речі, що від мами моєї і тата у тому домі лишились.
А тепер уявіть собі, син рідний зі мною тепер не хоче спілкуватись. Вони і досі там живуть бо як виявилось повернути подароване я не можу, але я вже не мама йому. Бачте, не гарно я до них віднеслась і вчинила не по-людськи. Мовляв подарувала, а потім ще й ославила.
Тепер я занедужала, а сині носа не показує у моєму домі. дуже вони з невісткою образились на мене.
а чому я питаю? Чи запитував хто в мене чи можна було так робити, як вони зробили? Там же було все майже нове, таке добротне і гарне, а вони його викинули і замінили казна на що. та ще й я винна? Чому, поясніть бо я геть не розумію.
Галина Т.
Головна картинка ілюстративна.
