Думаю, що й ви не очікували від сімейного життя такого. Теж мріяли про політ і тримання за руки, а в результаті голову ламаєте, що ж приготувати з макаронів завтра: бульйон, суп чи пасту. Я мріяла, що буду обирати перли під вечірню сукню, але теперішній вибір набагато важливіший, безперечно.
І ось я сіла думати над меню, але думки мене перенесли в далеке минуле. Переді мною стала я, юна і прекрасна, яка мріяла їздити на машині без верха в темних окулярах, танцювати до світанку і засмагати на пляжі. Нічого з переліченого в моєму житті не здійснилося.
Танцювати мій чоловік не вмів та й приводів теж не було, весілля і ювілеї були такі рідкісні, а ми ще й не часто ходили, бо ледве нагрібали грошей на подарунок імениннику, а що вже казати про власний вигляд? Як згадаю ті дискотеки: гора сумочок посередині і ми в колі, яке боже упаси, перейти… Що то були за танці.
Або машину візьму, ні, вона у нас є, як і власна квартира. Але попробуйте відкрити вікно на ходу, то це лекція на пів години, як відкрите вікно сповільнює машину, вона витрачає більше бензину, відповідно, ми купуємо більше пального.
Колись ми їздили в машині на дискотеки на сусіднє село, вона була безрозмірною, в неї вміщалося чоловік п’ятнадцять. Там багажник руками тримали. Про вікна мовчу.
На пляжі ми були на першу річницю. Море викидало на беріг купу водоростей, було коричневе і похмуре, ніхто з місцевих не ходив купатися, а ми в останній день пробули цілий день на березі аби хоч засмагнути. Потім мастили спини сметаною, Петро мені докоряв, що перший і останній раз мене послухався.
А далі пішли діти, клопоти, робота, спроби відкладати з зарплат, які не мали особливого успіху, бо завжди було де лишити гроші – авто майстерня і лікарня мої улюблені місця, що не можу сказати про ресторани.
Ми не буваємо в ресторанах, бо? Так, вдома смачніше.
Петро одягає штани на гумці і сідає до столу.
– Дуже смачно, дякую, – каже і йде дивитися якийсь серіал.
І так мені стало сумно, адже є від чого. Всі по кутках в телефонах і я теж, тільки я шукаю рецепти страв з макаронами, а вони просто насолоджуються життям.
Саме тому я вирішила сама здійснити свої мрії. А хто мені здійснить? Порадилася з подругою Вірою і ми вирішили, що обоє маємо це зробити. І ми це зробили, тільки трохи в несподіваний спосіб.
Отож, я набрала Віру і прямо спитала:
– Віро, ти хотіла отак жити?
– Ні, не хотіла, – каже та, – я хотіла мати купу кавалерів, але маю купу дітей.
– Віро, нам по сорок п’ять, коли ми ще свої мрії здійснимо?
– Твоя правда, я уважно слухаю, – сказала вона без роздумів, видно так само дістали рецепти.
Грошей на мрію у мене не було, тому взяла позику, як і Віра. Знайти машину з відкидним верхом було важко, треба було їхати аж в область. Ми не вміємо водити, тому просто сиділи з Вірою на задньому сидінню і верещали від захвату. А потім, коли побачили рахунок.
На танці прийшлося витратитися найбільше, бо треба було й сукні купити і зачіски поробити. Ми сиділи елегантні в ресторані, фотографували одна одну, збиваючи дзвінки від дітей і чоловіків. Нас навіть запросили на танець! Це було таке щастя, тупцювати на місці під живу музику, чути, яка ти гарна.
– Можна вас пригостити, але за ваш рахунок?
Музика для вух, чи не так?
У мене залишався пляж, Віра ще мала пару пунктів, але нас викрили. Що мій Петро, що її, трясли перед нами чеками і казали, що думали, наче ми розумні жінки, а ми он що витворили.
– Хто буде це віддавати?, – питали нас так, наче п’ять хвилин тому, не запевняли, що ми геть не мудрі.
– Ми знаємо як, – відказала я і почала збирати валізи.
Ми з Вірою поїхали в Італію, гріємося на сонечку в перервах між роботою. Тепер я знаю десятки рецептів пасти, вона чомусь тут дуже смачна. Ми все віддали і навіть заробляємо непогано, дуже щасливі, що почали здійснювати свої мрії.
Це так важливо мати чудові згадки, бо вони підтверджують, що ти була щаслива і світять тобі крізь роки. А ви здійснили всі свої мрії?
