В свої сорок я не хотіла заміж аби за кого. Наїлася я життя в гуртожитку і мівіни запареної. Отак кращі роки свого життя викинула на нікому не потрібне кохання. А тепер в сорок маю зі шкіри лізти аби гарно виглядати та молодих суперниць перевершувати.
Як бачу свої старі фотографії, коли я вся така гарна, весела, шкіра без зморшок, а фігура без зайвого – ну от цукерочка… Але, що я тоді чула від свого законного чоловіка? – «ти мозок виїдаєш, ти нічого без мене не вартуєш, ти ніяка…».
Я дивлюся на себе тодішню – як мене можна було не любити і отакі слова мені казати?
Добре, що у нас не було дітей, але все одно десять років пролетіли і молодість мені вже ніхто не верне.
Я вирішила, що з мене досить чекати, коли чоловік назбирає на квартиру, на машину, на подорож на море… Завжди економити і перед подругами хвалитися речами з секонду.
Я захотіла мати принаймні забезпеченого чоловіка, який би мав вже все, а я була б там бажаною гостею, а в майбутньому і повноправною господинею.
І такий трапився, Віктор був розлучений і просто ідеальний – все акуратне від стрижки до одягу. А квартира… то моя мрія!
Вся біленька, простора, без жодної зайвої речі, все блищить і сяє чистотою, а ванна просто казково-біла!
От мене там не вистачає і все.
Почали ми зустрічатися і я час від часу у нього ночувала. Пройшов рік і я вирішила, що пора вже натякати на те, що я маю тут жити, а не просто час від часу приходити.
– Для чого, – питає він мене, – Мене все влаштовує.
– А мене не влаштовує, – кажу я, – Якщо ти мене любиш, то маєш хотіти зі мною одружитися.
– Слухай. Якщо ти так ставиш питання. То давай спочатку поживемо разом, а там буде видно.
Такий варіант мене не влаштовував, але ж краще, ніж нічого.
Перевезли ми речі і тут Віктор мені цілий список викатав, що я маю в його хаті робити: все мити за собою ще й насухо витирати, просто якесь поклоніння квартирі, я вам скажу.
Після душу спеціальною щіткою проводити, що змити розводи, дзеркало має сяяти, ні краплинки води за собою, а про волосся в душі – то взагалі крамола!
Далі з їжі він те не їсть, се не їсть, двічі одне і те ж не їсть…
Сорочки мають бути ідеально випрасувані і жодного канта.
– А хто ж в тебе до цього тут все це робив, – питаю його?
– Я наймав жінку, яка все прибирала і чистила мій одяг.
– Тобто, зараз я маю робити те все безкоштовно, що та жінка за гроші і коли пройду випробовувальний термін, то ти зі мною одружишся?, – питаю його, бо я маю знати відповідь.
– Так, але ти пройди, – каже хитро і очі мружить.
Ну, чоловіче, думаю собі, я не такі унітази в гуртожитку драяла, що ти мені тут задачку ставиш.
Я зранку на роботу, далі в магазин на закупи, приготувала вечерю, все за собою перемила, ванну витерла насухо і в ліжко.
Чесно кажу, що я втомлена не була, але відчуття, що тебе беруть на «слабо» і цим користуються, так і було.
Я смачно готую і маю в свої роки фантазію щодо ста страв з картоплі, бо не таке зі своїм першим чоловіком пройшла, коли у нього як аванс не дали, то зарплату затримали, а їсти ж треба щось. То брала зморшкувату картоплю, ставила її на ніч у воду і на ранок вона вже була як новенька. То я якусь рибу в духовці не запечу?
Ох, Вікторе, Вікторе…
Чи я відпарювачем сорочки не попрасую, коли у нас вдома була праска, що током лупила, але я все одно нею користувалася.
Чи я пилосмоком під диваном не достану, коли пів життя ганчіркою навкарячки мила?
Але я жінка наївна, як бачите. Але інколи й гарні думки мені в голову приходять. Здзвонилася я з домробітницею і спитала, скільки ж вона брала за роботу свою, все порахувала та й кажу Вікторові:
– Ну, то як? Пройшла я твої випробування?
– Не все бездоганно, але так, – кривиться він.
– Тоді давай до розрахунку, – кажу я йому, – Я тут порахувала, що за місяць такої роботи на тебе я витратила купу робочих годин, за які ти мені маєш заплатити таку от суму.
Від суми в Віктора очі полізли на лоба, а я далі любесенько кажу:
– Ти не думай, що я дівчинка, яку можна налякати роботою і цим скористатися. Я теж свого роду бізнесмена і хочу вкласти себе в довгостроковий проект і щомісяця я вкладаю в нашу родину цю суму. Це не рахуючи того, що я витрачаю на догляд за собою та своїми потребами, які ти не задовольняв, на відміну від мене. Так, що я йду. А від тебе чекаю або грошей або пропозиції.
І пішла, грюкнувши дверима. А він хай думає поки, бо я без такого щастя, як він, проживу. І тут вже справа не в почуттях, а в вигоді один в одному.
Фото Ярослава Романюка.
