Перша думка була – та ви мене розігруєте! А інша – слава Богу, що це все скінчилося і я можу спокійно жити далі без чоловіка і без цих думок та переживань. Але подумати лишень, як я промахнулася у своїх підозрах!

Все почалося тоді, коли в моєї найкращої подруги з родини пішов чоловік до молоденької секретарки з роботи. Зараз Ольга бігає по салонах аби вернути свою красу, а я дивлюся на свою сивину не зафарбовану і думаю, що всі перелічені подругою ознаки, є в мого чоловіка.

Михайло, відколи ми видали заміж доньку, став часто затримуватися на роботі і їздити у відрядження, часто розповідає про те, що у них тепер нова співробітниця і дуже гарна і дуже кмітлива. Тільки й чую, що Дарина зробила те, Дарина придумала те…

– Чого ж ваша Дарина та ще не одружена, раз така чудова?, – спитала я якось його.

– Ця така, що буде довго перебирати, вона абикого не хоче.

– Ось бачиш, – відказала Ольга, коли я переказала цю розмову з чоловіком, – все сходиться, подруго. Так, що поки не пізно, біжи по салонах, бо дивися, піде чоловік і вже нічим не поможеш!

І на свою голову, я подалася по магазинах та салонах, а там і побачила, що машина чоловіка припаркована біля одного кафе, дуже дорогого, а він мені казав, що на нараді…

І от стою я вся з тими пакетами, нова зачіска паде на очі і нічого не бачу чи то через те, що щойно стрілки набила і очі ще сльозяться. Одним словом, вся така красива стою і не знаю, що мені далі робити.

Взяла хустинку і приклала до очей та скривилася, адже те саме я хотіла й з губами зробити… Видно, якесь чуття самозбереження включило мої ноги і понесло в те кафе – хай буде що буде, лиш би ці експерименти з красою вже припинилися.

Вриваюся я така вся, щілинками очей обводжу присутніх і бачу спину свого чоловіка. Попався.

– Привіт, любий, нарада вже скінчилася, – одразу до нього.

– Так, я тут з Валерією Василівною обговорюю деякі питання, – почав затинатися чоловік.

Валерія Василівна його вірна секретарка, дама за нього старша на років шість, тому я не зрозуміла, чому це треба обговорювати в такому дорогому кафе. Аж тут пливе ця Дарина і я зрозуміла, що Валерія просто для прикриття тут сидить. Дарина так масно дивиться на мого чоловіка, голос воркує, вії злітають, ну геть тобі гіпноз.

В чоловіка одразу така посмішка на обличчі глупа стала, аж мені стало смішно. Поки Дарина жебоніла до чоловіка, я глянула на Валерію аби знайти в ній підтримку щодо такої смішної ситуації і тут побачила її реакцію. То наче я збоку. І тут мене наче громом вдарило!

– І давно це у вас, – спитала я, чітко дивлячись Валерії в очі.

– Недавно, але я давно люблю твого чоловіка. Ми чекали, коли ви видасте доньку заміж. Михайле, та скажи їй нарешті!, – вигукнула вона, намагаючись відірвати чоловіка від розмови з Дариною.

– Надіє, ми цей. Ми любимо один одного і вже рік разом. Я все хотів тобі сказати…

– От і чудово!- вихопилося в мене, – Нарешті це все скінчилося! Ходімо, Дарино, відмітимо, що й вам не перепало й від мене відпало.

Дарина тільки очима кліпала і нічого не розуміла. Ми тоді так гарно посиділи, прийшла Ольга, але я сказала, що мені не треба співчувати, бо я хочу жити зі знанням того, що є насправді, а ілюзії, то вже не мій вибір.

Дарина сказала, що мені пасуватимуть стрілки і вона мене рахувала за серйозну конкурентку. Я їй подякувала за комплімент і розповіла деякі подробиці про Михайла в побуті, що остаточно її остудило.

А Валерії я можу лише поспівчувати, вона взяла мою ношу і недовіра тільки зростатиме з черговими новими жінками, але це вже не мій клопіт. Чи у них щире кохання, як ви гадаєте?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page