Ми стояли біля будівлі суду. Я, тепер колишній чоловік і його мама. Так було завжди в нашому житті, нас ніколи не було двоє. Завжди було троє. Свекруха постійно була з нами, скрізь і всюди. Я не витримала і подала на розлучення.
Сім років шлюбу і все дарма. Я навіть дитину мати не змогла, тому що свекруха займала весь наш час. Я з роботи приходжу, а моя, напередодні приготована їжа в холодильнику. Свекруха сказала сина свіженьким потрібно годувати, тому вона буде приходити і готувати, раз я не встигаю.
Я втомлена, з температурою, лежу на ліжку, а свекруха ходить з ганчіркою, витираючи тільки їй видний пил і примовляє, яка я ніжна, квартиру в чистоті треба утримувати, а я лежу. Ми з чоловіком вирішили купити дачу, поки я працювала, вже вони зі свекрухою все купили, без мене.
Я завжди чула, що я повинна. Повинна, повинна, повинна. А син, святий чоловік, він по факту вільна людина. І ця вільний людина звикла до такого життя. А що, це ж дуже зручно. Дружина і працювати повинна і отримувати не менше нього і по дому тільки дружина повинна. Скільки разів я чула ось це ненависне:
– А мама вважає …
– А мама сказала …
Ми по магазинах і вона з нами. Ми на дачу і вона з нами. Поки я його любила, я терпіла. Але рано чи пізно, навіть найсильніша любов дасть тріщину, якщо у відносинах є мама. Після того, як вона сказала, що вони з чоловіком моїм вирішили, що нам пора заводити дитину, я сказала, що раз вони вирішили, то нехай і заводять.
Прийшла та хвилина, коли я відчувала себе старим конем, який тягне все на собі. Сили здавали. Я не хотіла дитини від свого чоловіка. Я хотіла стати матір’ю, а виконувачем бажань для свекрухи. Я раптом зрозуміла, що я в перший раз, за всі ці роки, прийняла рішення самостійно. Розлучення.
І ось, ми стоїмо. Колишній чоловік, тільки після розлучення почав розуміти, що я скінчилася. Що мене більше не буде ніколи в його житті. Зате завжди буде мама. Я дивилася на них, і мені було їх шкода. Свекруха стояла з гордим виглядом переможця, а чоловік …
Чоловік заплакав … Я не можу дивитися на чоловічі сльози. Тому я пішла. Всьому свій час…
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
