fbpx
Події
«Підсміювалися – “херой”. А ви хто? На що ви здатні, окрім плескати язиками» – історія чернігівця, що з «коктейлями Молотова» пішов на колону російських танків

Сергій Лесун – механізатор із села Рудка Чернігівського району, з “коктейлями Молотова” пішов на колону ворожої техніки. Зупинив танковий наступ загарбників на дві години. Допоміг ЗСУ, хоча сам постраждав.

– Діти дорослі. Я з шести років сирота. Що б не сталося, зате хоч один танк та знищу, так я думав, – розповідає. – 27-го лютого колона танків, БТРів ішла з Любеча на Чернігів. Перед Рудкою, як їхати з боку Мохнатина, – місток. Мужики звалили там трохи дерев і перегородили дорогу. Дерева ті товсті, росіяни танками по них поїздили. Тим часом хтось зняв зі старостату прапор, «піджали хвости» і зачаїлися. а я ще зранку зібрався проти росіян. Зробив 4 пляшки «коктейлю»

По телевізору ж тоді розповіли, як його робити. Узяв ще пляшку бензину, про всяк випадок. Склав у пакет, за велосипед — і пішов. Зі мною ще троє односельців. Двоє, як почули той гуркіт, побачили техніку, відразу повернулися. Третій, Сергій Шульга, був зі мною, як кажуть, «для поддєржки штанов». Я — городами, десь півтора кілометра, велосипед дорогою залишив. Далі поповз. Дивлюся, техніки сила-силенна. Спереду російський дозор. Вояки на броні. І не видно колоні кінця- краю. Гудіння страшенне, — пригадує той день Сергій Лесун.

Вони, певно, боялися злазити з техніки. Їздили і їздили по звалених деревах, аби їх потрощити. Там канава під дорогою. Я туди заповз, листям себе обгріб. І заліг. Між ними і мною було метрів десять, не більше. Хвилин сорок чекав. Голову не можна було підняти.

— Тоді, як засікли і почали стріляти по мені з танкового кулемета. Кущі голi, адже зима, лютий. Куля пробила двічі капюшон, куртку, светр, сорочку, футболку і майку. Запекло на лопатці. Щоб дуже було бoляче, — то ні. На якусь хвильку все затихло. А потім кинули в мене гранату. Вона бухнула поряд зі мною. Уламки полетіли в ноги.

У цей час БТР, з якого мене pозстpілювали, почав від’їжджати. Я запалив пляшку, кинув. Поцілив. Чув вибух. Піднявся і не оглядаючись кинувся тікати, лишив решту пляшок там. Шульга, як побачив, що я біжу, рвонув за мною. Не знаю, де взялися сили. Біг, а вони навздогін поливали мене з танкового кулемета, мінометів, автоматів. Купі з автоматів тьовкали, а ті, що з кулемета, — ду-ду-ду. У мене ж серце хвоpе, упав навколішки, трохи відсапнувся і далі побіг. Не озирався. Думаю, аби вони погналися за мною, дoбили б.

— Що дружина сказала, коли побачила вас?

— Не пам’ятаю. Мене перев’язали Якраз зять був у нас машиною. Вирішили везти до лікарні в Чернігів. Приїхали в Білоус, а там обстpіли «Градами», вирви, дим, хата горить. Наші усі три мости попідривали, до Чернігова ніяк не пробратися. – «Смерчі» печуть. Навкруги ляскає, суха трава горить. Заїхали до пенсіонерки Валентини Легкобит, колишньої фельдшерки. Та надала першу допомогу. Поки їздили, години дві минуло. Коли поверталися в Рудку, зустріли ту колону.

— Виходить, ви її на дві години затримали. Це, певно, дало час нашим військовим окопатися, підготуватися.

— Виходить, що так. На війні і хвилина вирішує багато.

— Чоловік біг під градом куль, поpанений. Ми їздили пізніше на те місце, там усі дерева посічені осколками. Щось таки його врятувало від неминучого. — говорить Наталія Лесун, дружина.

Наталія Лесун, дружина Сергія, дякує за порятунок чоловіка Миколі Тарасенку, який мав ветеринарну освіту, але зміг допомогти.

— Я нічого героїчного не зробив, – ніяковіє Микола Тарасенко. — Ось Леонідович — людина-кремінь. Не кожен зважиться на таке. Уявляєте, яка віра в Україну та любов у цього чоловіка.

Мене покликали його рятувати. Добре, що деякий запас препаратів для тварин у мене був. Я ж нині не працюю ветеринаром. Танюшка, дочка Лесуна, провізор. Вона така молодчинка, по телефону знайшла лікаря з Чернігові (відомого хірурга Олександра Риженка, працює в медичному центрі «Тесла» — Авт.). Я консультувався з ним по телефону. Виконував вказівки. Електрики не було. Іноді доводилося лiкувати при світлі ліхтарна або підсвічувати мобільним. Я спочатку двічі на день до пацієнта приходив, згодом раз. Лiкування тривало три тижні. Анестезія була місцева — новoкаїн. Пацієнт терпляче переносив опеpації.

Багато людей згуртувалися для його порятунку. Передавали, у кого були, кетгут, шовк, перев’язочні матеріали. Я робив дренажі з хірургічної рукавички. Танюша — молодець, бувало, доки я прийду, уже батьку і перев’язку зробить. І мазь заложить, і присипкою притрусить. Отак і врятували людину.

– Сашко Тупиця власним авто їздив мені за ліками. Його росіяни на блокпості затримали. Кілька годин у полоні тримали, – говорить Лесун. – Як росіяни відступили, поїхав у Чернігів, звернувся до Риженка в “Теслу”. Зробили комп’ютерну діагностику, виявилось, що кyля засіла в лoпатці, у кiстці. Риженко її дістав за півгодини. Я забрав її собі на пам’ять. Бронебійна.

– Коли почалася війна, я виклав свій номер в інтернет. Написав, що в разі необхідності можу консультувати по телефону. Мені подзвонила донька Сергія Лесуна, ми не були раніше знайомі, – пригадує 41-річний Олександр Риженко, хірург. – Телефоном я розповідав, що робити, а місцевий ветеринар проводив хіруpгічну обробку pан, дpенування і санацію.

Я радив, які ножі брати. Вдалося врятувати кінцівки! Зустрілися з пацієнтом лише 21 квітня. Він приїхав до мене у Чернігів видаляти кyлю з лoпатки. Oперація пройшла успішно.

Подивився, як була раніше надана допомога. Судячи, з того, як все загоюється, діяв ветеринар на високому професійному рівні.

– Сергію Леонідовичу, як у селі поставилися до вашого вчинку? Казали, телепень, що пішов один проти колони?

– Усяке було, і у вічі, і позаочі. Підсміювалися – “херой”. А ви хто? На що ви здатні, окрім плескати язиками. Хоча є ті, хто підтримав, як наприклад, Сашко Ланьковець. Він був у АТО. Контужений. Так і під танки їхні кидався, і лягав на дорогу, аби далі не їхали, безбашений мужчина. Вони його об’їздили. З такими, як Тупиця, Ланьковець, Тарасенко можна і в розвідку, і в атаку ходити. Живе собі нічим не примітний чоловік, а у війну проявляється його справжнє єство.

– Не дай Бог, повториться знову, готові?

– Будемо старатися. А про той випадок аніскільки не жалкую.

Джерело: газета «Вісник Ч» від 23.06.2022, Валентина ОСТЕРСЬКА.

Фото: Факти.юа.

07/05/2022

You cannot copy content of this page