Кілька років тому ми були звичайною сім’єю. Чоловік щодня ходив на роботу, вечорами допомагав мені гуляти з дочкою і купати її. Часто у вихідні ми їздили всією сім’єю кудись на відпочинок. Коли народилася друга дочка, ситуація ускладнилася. Мені стало важче займатися домашніми справами і доглядати дітей, і я почала дорікати чоловіку в тому, що він має можливість розвиватися в професійному плані, а я сиджу вдома в чотирьох стінах.
Чоловік допомагав мені в свої вихідні, але моя моральна втома і невдоволення рутинними побутовими клопотами наростали. Чоловік часто ходив в гараж ремонтувати машину, їхав один на дачу, забував зробити те, про що я просила.
Я часто злилaся, стала дратiвливою. Пробувала віддати старшу дочку в садок, але вона часто хвoріла, тому легше не ставало. Чоловік з ранку до вечора пропадав на роботі, мені зовсім перестало подобатися моє життя.
Після довгих роздумів, я зрозуміла, що не отримала від шлюбу нічого, крім купи турбот, проблем і самотності. Вирішила поговорити з чоловіком, але через маленьких дітей, нескінченні клопоти, поговорити нам не вдавалось. Тоді ми вирішили написати листи один одному.
В листі потрібно було написати все, що не влаштовує нас в нашому сімейному житті і взагалі, що не влаштовує нас один у одному . Увечері діти заснули, і я почала писати. Написала на три аркуша! Як я втомилася від декретної “відпустки”, від нашого шлюбу, від того, що він ввесь час на роботі, возиться з машиною або на дачі. Що я більше так не можу, не хочу і не розумію, навіщо взагалі потрібно було одружуватися.
Наступного вечора я простягнула свій лист чоловікові. Він прочитав, замислився. Потім посміхнувся і сказав: «Ну, діти підростуть, і все зміниться». І віддав мені свій лист. Я відкрила його з невдоволеним обличчям, чекаючи таких же багатосторінкових докорів в мою адресу і вже готова була сказати, що подаю на розлучення. Розгортаю один великий аркуш, а на ньому всього шість слів: «Люблю тебе такою, яка ти є!»
Я не очікувала … Чекала на все, на що завгодно, але ніяк не на це. Я не знала, що сказати. Той вечір ми провели удвох, і більше я нічого не просила пояснювати.
Я зрозуміла, що у моєму житті немає більше таких людей, як чоловік і діти, які любитимуть мене просто так, такою, яка я є. Не за професійні заслуги, і не за гроші. Той «лист» я зберігаю дотепер і на все життя я запам’ятала його зміст.
А діти, підросли … Тепер наше життя дуже змінилася. Ми можемо разом подорожувати, відвідувати парки, музеї, можемо веселитися разом і ходити в походи.
Іноді я згадую той вечір, і така щаслива, що у чоловіка вистачило розуму написати в листі саме ті шість слів! Інакше ми б розлучилися і нашої щасливої родини не було б.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
