fbpx
Історії з життя
Після переїзду до столиці далека рідня і знайомі дістали “Знайди мені роботу, а я поки у тебе поживу”

Я думаю, що я не єдина, кого стали діймати родичі, друзі та знайомі після переїзду в Київ (або інше “хлібне” місце).

Багато років тому я переїхала в Київ. Ні до кого. Просто взяла і приїхала. Знайшла житло, потім роботу. Про те, що я вирішила поїхати в столицю знали найближчі для мене люди – сім’я і кілька друзів. Вони підтримували і переживали за мене. Перший час було дуже важко – то з житлом проблеми, то з роботою.

Іноді було настільки важко, що хотілося повернутися назад. Але такі як я не здаються! Я завжди пам’ятала, з якою метою я приїхала до великого міста. У мене багато родичів живуть в Києві і Київській області, але навіть вони не знали, що я в столиці. По-перше, мені не хотілося нікого напружувати. По-друге, я хотіла домогтися всього сама.

І тут, після всіх пройдених випробувань, починають далекі родичі, колишні однокласники, знайомі, які навіть не друзі, проситися до мене жити, та ще щоб я роботу їм знайшла. Ну у них же важке матеріальне становище, а я он як влаштувалася добре. А те, що я з ними вже не спілкувалася більше 15 років і ми практично чужі люди, та дрібниці все це! І те, що я орендую не всю квартиру, а з кимось ще, кому може не сподобатися жити з чужими людьми – так дрібниці все це! І те, що я плачу за квартиру з сусідкою навпіл, а з їх приїздом мені доведеться ділити платіж на трьох і мені платити за них і за себе, адже “вони ж в гостях” і “у них зараз немає грошей, а у тебе є”.

Перший час я всіх приймала. Навіть собі на шкоду. Так, я платила за них за квартиру, я допомагала їм з пошуком роботи, я входила в їхнє становище, коли у них ще не було роботи, але потрібно було десь жити. Так, на шкоду собі. І знаєте що? Ніхто з них не оцінив цього привілею! Їм легко все далося – вони приїхали в уже готову квартиру, вони не напружувалися з пошуками роботи і вони були незадоволені тим, що доводилося ПРАЦЮВАТИ! В їхньому уявленні було, що в столиці великі гроші, які чекають неодмінно їх і працювати для цього не обов’язково. Це ж КИИИИЇЇВВВ!

А потім мені набридли ці халявники і шукачі легких грошей. Я стала відмовляти всім, посилаючись на те, що живу не одна, квартиру орендую в складчину і господарі не дозволяють чужих людей водити. Частково так і було. Квартиру орендували удвох з дівчиною. На мене тоді багато людей образилися, говорили, що зазналася, що я самолюбка. Тобто, проситися пожити до іншої людини, нехай навіть їй в мінус – це не егоїзм. А те, що відмовили – це егоїзм. А я ж тоді реально втомилася від усіх цих гостей, яких потрібно влаштувати в Києві. У мене було відчуття, що я позбавлена ​​особистого життя, мені постійно доводилося вирішувати справи і проблеми родичів і знайомих.

Так, мене мучила совість, я переживала кожен раз, коли відмовляла. Але я знала, що якщо я погоджуся, буде ще гірше. Для мене. І я вибрала себе, свій особистий час і свою свободу.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook