Я ніколи не прагнула мати дітей, тому в свої сорок три мала чудову фігуру і загалом гарно виглядала, тому в кавалерах відбою не було.
Але я вирішила до цього підійти мудро і не брати собі чоловіка надто розумного чи багатого, на першу пору мені й звичайний трудяга підійде, головне, щоб зарплата висока і він був невибагливим в побуті.
Олег виявився саме таким, він був зварювальником якогось там рівня, одним словом, коли дуже багато платять, дуже багато роботи і він приходить такий втомлений, що йому байдуже, що їсти – чи макарони з сиром, чи куповані пельмені.
І почали ми разом жити і я була дуже рада, бо за квартиру платив Олег, дарував мені гарні подарунки, за собою мив посуд і унітаз, завжди дякував за вечерю.
Що ще хотіти? Для старту якраз саме те.
Але йшов час і я почала помічати, що нікуди з ним не можу вийти, бо то він стомлений, то у нього нема настрою, то в театрі йому нудно і він хоче вдома перед телевізором сидіти.
І стала я ходити без нього і ще мені краще, бо в ресторані не соромить мене перед подругами, бо починає коментувати страви та ціни, замість того, щоб мило усміхатися та за все платити.
– Людмило, – каже він тоді, – та ти можеш місяць мені пельмені купувати, замість цієї однієї страви.
Я вся обурююся, червонію, а він ще й на повен зал регоче. Як з таким кудись ходити? І ось я вирішила, що буду ходити без нього. Казала йому, що у подруг день народження и якась інша подія, а він і радо залишався вдома і давав мені гроші на подарунок.
Звичайно, що я не брала свої гроші, адже яка у мене зарплата? Та кіт наплакав, навіть в салоні я дві такі маю лишити аби гарно виглядати, бо ж мені треба і обгортання і масочки і пропити курс на травах, масажі… Ой, аж перелічити важко, скільки всього жінка має пройти аби залишатися такою ж гарною, як і двадцять років тому.
І ось я прийшла з чергової вечірки. Все було просто чудово і до нас такі кавалери залицялися, що аж душа співала. І я в такому чудовому настрої впурхую в квартиру і мало не перекочуюся від того, що під ногами велетенська сумка! Вічно своє отак поставить під ноги! Але й це мені не має зіпсувати настрою і я лягла спати і снилися мені такі чудесні сни, де я нарешті живу з чоловіком, який і розумний, і гарний, і багатий…
На ранок мене Олег розбудив геть не ґречно:
– Вставай, Людо, сьогодні твій найщасливіший день настав! Я йду від тебе і тепер ти перестанеш готувати для мене куповані страви, не прибиратимеш за мною і не будеш за мене червоніти перед подругами, що я не розуміюся на винах і вишуканих стравах. Тепер ти будеш сама оплачувати оренду квартири і комунальні, свої походи в салони краси і дієтичну їжу…
– А ти?, – я не знала чи мені радіти чи сумувати, бо витрати й справді будуть великі з моєї кишені.
– А я нарешті куплю собі квартиру, бо я вже три роки збираю на неї гроші і ніяк не спроможуся це зробити з такими розтратами з твого боку.
– І ти мені зовсім грошей не залишиш, – й далі думала я за своє.
– Продаси золото, яке я тобі надарував, якщо не вистачатиме, – гримнув він дверима.
Я геть розгублена, адже я сама першою хотіла його покинути, коли настане час. Але зараз такі ціни на все, що я свідомо тягла з цим, бо Олег дуже добре заробляв, а він ще й від мене приховував прибутки. І квартиру собі хоче купити! А як же я? Що б ви порадили мені робити?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
