fbpx
Історії з життя
Після рясних дощів гарна трава пішла. У нас корівка, то нині сінокіс. З самого ранку накосимо, в обід перевертати, а вже до вечора треба збирати ті плантації, що висохли. Ну не маю я часу, аби їсти приготувати. А тут у вечері пізно свекруха на поріг, просить щось перекусити, бо теж з городу саме йде. А в мене окрім її борщу, що чоловік в обід приніс, ну нічого. Насипала, та скуштувала і таке почалось

Після рясних дощів гарна трава пішла. У нас корівка, то нині сінокіс. З самого ранку накосимо, в обід перевертати, а вже до вечора треба збирати ті плантації, що висохли. Ну не маю я часу, аби їсти приготувати. А тут у вечері пізно свекруха на поріг, просить щось перекусити, бо теж з городу саме йде. А в мене окрім її борщу, що чоловік в обід приніс, ну нічого. Насипала, та скуштувала і таке почалось.

Свекруха у мене жінка з дуже складним характером. Не знаю, яку то вона собі невістку вимріяла і дружину для єдиного сина, але я точно не відповідала намальованій нею картинці.

Найперше я ніяка господиня. Ну не знаю, може воно й так, бо нічого не встигаю. Тут або порядки скрізь, або на роботу ходити і гроші заробляти. Добре, що чоловік допомагає і з коровою і з городом, а то не знаю. як би й впоралась з усім.

Ну і друге: я, я виявилось, хоч і працюю усе життя кухарем, однак їсти варити не вмію, від слова зовсім. Усе в мене не смачне і не таке, як треба. У котлетах м’яса забагато, а в голубцях каші і капусти замало. Але я звикла вже. Слухаю і головою киваю, бо почни, що казати, так не буде кінця краю оте все вислухати.

А нині у нас сінокіс. така гарна трава довкола, що гріх не запасти на зиму для корови. Ото прокидаємось як тільки світає беремо коси із чоловіком і вперед. Зранку викосимо, в обід приходжу на годинку, то ми бігом сіно перевертаємо, а вже ввечері що висохло за попередні дні збираємо і додому возимо. ну і по господарству пораємось. Самі розумієте, що часу у мене їсти зварити просто немає.

А вчора чоловік до мами своєї заходив, так вона йому із собою борщу дала. Не багато, десь із пів літри, аби вдома поїв, бо в неї відмовлявся до столу сісти.

Так от. Напрацювались ми і ледь у хату вповзли, а тут свекруха на поріг. Що там розпитала і просить її чимось погодувати, бо вдома самій не так смачно. Ну а я ще й не ставала щось там на вечерю варити, ото лиш її борщ у холодильнику і стояв у банці.

Нічого не кажу. Насипала їй того борщу, дала сала, хліба і часнику. Сама коло неї кручусь, щось нам із чоловіком їсти ладнаю. Аж тут чую:

— Чи вже б до мене прийшла я б тебе навчила, як правильно варити, чи що? Ти сама хоч куштувала, що мені подала? Рито, Рито… а ще спеціаліст із дипломом.

І картоплю “я” не доварила і капусту. та й колір виявися не таким і. та й смак надто кислий.

Не доїла свекруха свого борщу, пішла додому бо там у неї “справжній” і смачний у каструлі стоїть. Я скуштувала. Борщ, як борщ. І що не так, не розумію?

Цікаво, то мені тільки так зі свекрухою пощастило, чи ще в кого така ж є?

22,05,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page