Оля була старшою за Аню на три хвилини. Вони були схожими, як дві краплі води і абсолютно нерозлучними. У садочку допомагали одна одній знімати валянки і зав’язувати шарфик, в школі робили уроки по черзі— один день Оля математику, а Аня українську мову, а другий день — навпаки. Вони ходили разом в художню школу і на тренування з волейболу. Коли їм було по 5 років, вони придумали таку клятву: «Обіцяю завжди допомагати сестрі і не зраджувати її». Коли вони іноді лаялися або Оля не хотіла мити посуд, перекладаючи цей обов’язок на Аню, одна з сестер обов’язково вимовляла їх клятву, і вони відразу мирилися і про все домовлялися.
Сестри любили кататися на лижах, не могли дочекатися снігу восени. Одного разу у випускному класі, коли їм було по 17 років, Оля запропонувала перейти на лижах водосховище аж до острова — вони жодного разу такого не робили. Батькам вирішили нічого не говорити — знали, що вони не схвалять їхню ідею. Зібрали спорядження, два термоси з гарячим чаєм і вирушили в дорогу. Посередині шляху вирішили зробити привал, попили чаю, пройшлися льодом, перевіряючи ногою, чи не трісне під ними. Аня завжди була обережною, а Оля — любила ризикувати. Тому Аня трималася подалі від ополонки, а Оля рухалася ледь не по краєчку, ще й глузувала над боягузтвом сестри. Успіх завжди був на її боці, але цього разу обдурив її. Оля провалилася прямо під лід, який не встиг ще особливо затягнутися. Аня не розгубилася — розпласталася на льоду, обережно взяла палиці і поповзла до ополонки. Оля трималася на поверхні, але мокрий одяг тягнув її донизу, а холод сковував рухи. Вона з усіх сил хапалася за лижні палиці, і сестра витягла її на поверхню. Кинувши лижі, вони побігли додому. Звичайно ж, Оля занедужала. А потім ще й ускладнення почалося. Вперше сестри так надовго розлучилися.
Коли Олю виписали, вона з подивом виявила, що сестра сильно змінилася. Поміняла зачіску, втікала кудись вечорами. Довго дівчина не змогла приховувати таємницю від сестри — вона закохалася. Познайомилася в одній із секцій з хлопчиком, який теж навчався в одинадцятому класі, але в іншій школі. Звали його Андрієм. Звичайно, Ані довелося познайомити сестру з ним — він виявився високим і веселим хлопчиною із рудим волоссям. Аня всіляко уникала спільного проведення часу з сестрою, що дуже ображало Олю. В результаті Оля нагадала їй про їхню клятву, і Аня почала іноді брати сестру з собою. Мабуть, в глибині душі вона побоювалася, що більш жвава і смілива сестра сподобається її Андрієві. Тому і зачіску іншу зробила, і одягалася інакше, щоб хоч чимось відрізнятися від сестри. Але це не допомогло.
Якось увечері Андрій сказав, що не зможе з нею зустрітися, до нього тітка у гості прилетіла. А Оля пішла до однокласниці робити доповідь — такого ніколи раніше не було. Недобрі передчуття оселилися у неї в душі. Подзвонила вона тій однокласниці — та, звичайно ж, на Олю і не чекала. Правда про найважливіших для неї людей швидко виплила на поверхню і ввечері вона сказала сестрі, що все знає, а та розплакалася і відразу зізналася. Аня запитала — а як же є їхня клятва? На що Оля відповіла, що любов сильніша за будь-яку клятву, вона нічого не може з собою вдіяти. Так за один день Андрій з хлопця Ані став Олиним.
Після школи Аня навмисне подала документи в найвіддаленіше місто і, не дочекавшись вересня, полетіла туди. З сестрою вони більше не спілкувалися. Оля ж залишилася в рідному місті, вступила до місцевого вузу, а через три роки вони з Андрієм одружилися. Аня додому за ці роки жодного разу не прилітала, і на весілля сестри теж, хоча Оля багато разів дзвонила їй, говорила, що сумує і пора їм вже забути цю дитячу історію.
Але Аня мовчки вислухавши, поклала слухавку. Ні, Андрія вона вже давно не кохала — зустріла іншого хлопця за якого збиралася вийти заміж. Але сестру пробачити ніяк не могла.
Коли Оля дізналася, що при надії, вона, чомусь сподівалася, що якщо у неї з’являться близнята, сестра нарешті вибачить її. Сталося це взимку, і відчайдушна Оля, яка анітрохи не змінилася за ці роки, незважаючи на свій стан, каталася на лижах за будь-якої погоди. І, звичайно ж, занедужала. У неї вже і так були проблеми, а тут раптом ускладнення — тоді вона вперше почула висновок лікарів. Стати матір’ю не судилося — фахівці запевняли, що в іншому випадку все закінчиться погано не тільки для дитини, але й для неї самої.
Незважаючи на всі зусилля нічого не допомагало. Їй довелося не просто забути про роль матусі, але й виборювати власне місце під сонцем, власне життя. Але навіть у таку скрутну хвилину Аня не приїхала підтримати сестру. У неї на той час, вже все було добре — вона вийшла заміж і бавила двох дітей.
Одного разу Аня прийшла додому, і чоловік повідомив їй:
— До тебе тут сестра приїхала…
Оля сиділа на кухні — якась дивна, з сумними очима. Чоловік зібрав дітей і пішов з ними в парк — він вже знав у чому справа і сподівався, що сестри, нарешті, зможуть помиритися.
Оля відразу розповіла сестрі про те, що з нею сталося.
— Я не зможу мати дитину через свої проблеми. У тебе двоє, ти, напевно, краще за мене розумієш чого я позбавлена. І взагалі — скоро я не зможу жити без постійної підтримки медичної. Тому у мене тільки один шлях — пересадка.
Аня мовчала, і це через це Олине серце щеміло від смутку. Вона очікувала хоч трохи співчуття, а може й пропозиції, за якою насправді приїхала до сестри. І вона продовжила.
— Ми ж з тобою близнюки. Ти — ідеальний донор для мене. А ти зможеш повноцінно жити. Прошу тебе, допоможи мені.
Аня, нарешті, підняла погляд на сестру і заперечливо похитала головою.
— А як же ж наша клятва? — у відчаї запитала Оля.
— Ти порушила її першою, — холодно відповіла Аня.
Як не просила її сестра, Аня не погоджувалася. Оля поїхала ні з чим. Згодом їй пересадку зробили від мами. Але вона була не дуже вдалою, тому дитину Оля так і не стала матір’ю. Сестри помирилися, коли не стало їхньої матері, але виправити щось було вже занадто пізно.
Фото ілюстративне.
