fbpx

Після такого я його знати не хочу! Так мене перед друзями виставити, таке мені зробити! Та я за нього й тоді заміж не хотіла, а все через маму згодилася і от яка мені віддяка за ці всі роки! Слова про мене доброго сказати не може!

Ох, тоді він мені не подобався, бо за що ж було подобатися? Прийде на побачення з якоюсь квіточкою і мовчить. Та я б хотіла і в кафе піти чи на кіно, але ж як бачу, як він ті копійки з кишені витягує і перераховує, то й не хочу зачіпатися, щоб потім не червоніти, що назамовляли, а платити чим?

Так і ходив до мене в гуртожиток та картоплю чистив, стояв зі мною на кухні, поки вона смажилася і … мовчав!

Мені всі казали, що он твій мовчун йде. Але де ж я вірила, що на ньому й спиню свій вибір? Думала, що от-от трапиться мені велемовний красень і забере мене на край світу в свій палац, де ми будемо жити довго і щасливо.

Але цей Микола всіх навколо мене повідганяв чи що, бо ніхто мені не траплявся. От підемо з дівчатами на дискотеку, то всіх на танець запрошують, а мене ні. Наче якась напасть!

Зате мама моя просто була в захваті від Миколи.

– Та то такий добрий чоловік буде, якщо ти за нього заміж не вийдеш, то знати тебе не хочу!

І отак я за нього вийшла заміж і ми промовчали разом двадцять років. Двоє дітей вивчили, квартиру купили собі і дітям, машину маємо і їздимо до мами, щоб допомогти. А вона аж вся світиться, коли Миколу бачить і спеціально під нього все варить та пече, то тобі медівник, то голубці, то відбивні, то суп з фрикадельками…

Старається, як на свято.

І от пішли ми на ювілей до куми, сорок п’ять як-не-як. Налаштувала себе на те, що мій чоловік мені не має зіпсувати настрій. Бо то завжди з ним так, побуде пів години, поїсть і вже мене додому тягне.

– Я вже піду, – каже і встає з-за столу і я мушу за ним йти, а сама вся паленію!

Інші чоловіки тости виголошують, анекдоти розказують, а він наїсться і додому. То як з таким чоловіком кудись йти? Та я б сама лишилася, але ж незручно, кажу, що у нас там вдома чи трубу прорвало чи до матері їдемо і отак йду. Ні набалакаюся з подругами, ні наспіваюся, навіть, потанцювати нема з ким, бо він же не вміє!

Але цього разу я йому сказала, що я залишуся до останнього і або він сидить мовчки і не псує нікому свято, або я йду туди сама.

Наче погодився, вже йдемо, подарунок купили, я гарно одяглася, причепурилася, наче теж ягідка, бо й мені скоро така дата.

Все йшло добре, слово взяв чоловік куми і давай її нахвалювати, яка вона гарна жінка. Господиня і мама і який він щасливий, що вона й нього є. Мені аж сльози навернулися від замилування. І отак не скажеш, що кум гуляє і кума про це знає. Але заради таких фраз жінка і може й надалі все виносити!

Кума вся розцвіла, хустинкою очі змочила і показала який їй подарунок чоловік подарував, набір із золота, де й сережки і підвіска з браслетом.

Краса! Ми поохкали, похвалили, ну все йде просто чудово. Мій вже наївся та на двері поглядає. А я лиш його вбік – навіть не думай!

Далі пішли вже й танці, вже й жарти, всім весело, а мій як той сич сидить, а мені аж на душі шкребе. І от вийшли ми на конкурс, де треба було сказати якнайбільше компліментів для жінки. І ось тут сталося те, що мені поставило крапку в стосунках з чоловіком. Він вичавив з себе один комплімент! Один! Всі чоловіки навколо про своїх жінок заливалися соловейками, хоч я про них таке знаю, що їх би й до церкви не пустили!

– То я за і всі роки в тебе не спромоглася на людський комплімент, – кажу я йому, – То я жінка погана чи мама, що ти з себе таке вицідив?

– А що я ще мав сказати?

Все з мене годі! «Вона хороша жінка» – отак я собі на надгробку напишу? Ні, я йду в світи по кращого чоловіка, бо й так своє життя з цим змарнувала. Хіба не так?

Історія основана на реальних подіях, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page