Мені було двадцять вісім років, вік, коли я думала, що вже готова до серйозних стосунків і дітей. Тоді я й познайомилася з Владом, він був таким, яким я хотіла бачити свого чоловіка – надійним, уважним і мовчазним. Ми зустрічалися і поступово пізнавали один одного, далі дійшла справа до знайомства з батьками і весілля.
Свекруха мене незлюбила, але я вже наслухалася таких історій, тому сприйняла це як щось неминуче. Не любить, то й не любить, чого старатися щось змінювати? Мої батьки були за кордоном, тому Влад не мав з ними клопоту. Жили ми в квартирі, яку мені батьки купили, там вже було все, що треба – гарний ремонт і меблі, я була дуже рада, що нарешті в моєму затишному домі оселиться сімейне щастя.
Але з сімейним щастям в моєму домі вирішила оселитися й свекруха.
– Я все життя присвятила Владиславу, він у мене з дитинства потребує посиленої уваги до його харчування і я не дам все зіпсувати!
В мене округлилися очі, бо я не знала, що мій чоловік має якісь недоліки, цілком щасливий чоловік. Я зажадала пояснень і Владислав почав розповідати їхню історію, а я розуміла, що його мати просто так намагалася вернути чоловіка. Та посудіть самі, якщо вже малим Владислав помічав, як мати себе веде, то що казати про дорослу людину, яка все бачила?
Моя свекруха, Маргарита Петрівна, колись була молода, хоч в це важко повірити. І кохала вона свого чоловіка Андрія, але вже дуже була прискіплива та ревнива. Чоловік жив з нею вісім років, а потім втомився від такого контролю і пішов від неї. І саме в той період амбулаторна книжка Владислава почала повніти, мов на дріжджах. Маргарита телефонувала Андрієві і переказувала всі результати обстежень, вимагала зустрітися аби віч-на-віч все обговорити і подумати, як діяти далі.
– Мама тоді дуже гарно одягалася, фарбувалася, пахнилася, я пам’ятаю, бо мене від такого запаху в автобусі аж млоїло, а мама казала татові, що от який я блідий: «Дитина може отак переживати розлучення батьків, мені це казала психолог. Ти б подумав, Андрію, чи варте самопочуття твого сина твого спокою?»
Батько був категоричним, а в Маргарити вже в самої склалася звичка опікати вже сина і визначати весь його день, а далі й долю.
Були в його житті і дівчата, але матері вдавалося сина переконати, що це не та ідеальна дружина, аж поки він не зустрів мене.
– Я тебе полюбив і не слухав більше матері. Але вона вирішила отак вчинити і жити з нами, щоб мені допомагати, – розгублено розводив він руками.
Першою у мене була думка, що вона просто так хоче зруйнувати наш шлюб, а потім я почала уявляти, як сама маю дитину і переживаю за неї. А якщо й справді Влад потребує особливої дієти?
Я тоді записалася на прийом і принесла педіатру ту цілу теку папірців.
– Скажіть, що з моїм чоловіком?, – спитала я.
Фахівець добру годину гортала ті листочки, хмикала, хмурилася, кривила губи, а в мене серце стискалося – невже таки нічого не можна зробити? Коли я вже подумки обирала, де буде свекруха жити, в якій кімнаті, то почула відповідь, від якої мало не впала.
– З вашим чоловіком все абсолютно чудово. Не розумію, навіщо було забирати свій час і час працівників! Це ж хтось, хто справді потребував допомоги, міг її недотримати через отаких!
Я подякувала за прийом і пояснення, а сама йшла додому не така вже й весела, бо як мені сказати жінці, яка двадцять років присвятила себе дитині, що вона все робила не правильно? Я не думаю, що є якісь слова, які вона здатна почути. Як би ви мені порадили вчинити в цій ситуації?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
