Після того, як ми із чоловіком одружились – жили у домі його матері 20 років. Свекруха нам його пообіцяла, тож ми усі ці роки вкладали гроші у ті стіни і розбудовували оселю під себе. Та коли я цьогоріч повернулись із заробітків на мене очікував неприємний сюрприз

Після того, як ми із чоловіком одружились – жили у домі його матері 20 років. Свекруха нам його пообіцяла, тож ми усі ці роки вкладали гроші у ті стіни і розбудовували оселю під себе. Та коли я цьогоріч повернулись із заробітків на мене очікував неприємний сюрприз.

Я ніколи не думала, що буду жити біля свекрухи, бо все своє дитинство була свідком непростих відносин між мамою і бабусею. Досі пам’ятаю мамині сльози і важкі слова бабусі на адресу своєї невістки. Для себе я вирішила, що навіть спілкуватись зі свекрухою не стану.

Та от, життя посміялось із того, хто так затято зарікався, бо я двадцять років прожила під одним дахом зі своєю другою мамою – Людмилою Ігорівною.

Мама мого чоловіка напрочуд добра і мудра жінка. Ми переїхали до неї коли синочок лиш на світ з’явився і господар орендованої квартири виставив нас посеред ночі із житла. Хотіли побути максимум три дні, а затримались на 20 років.

За усі ці роки не було жодного дня, аби я пошкодувала про те, що живу поруч свекрухи. Мама Люда віддала будинок у наше повне розпорядження і лиш раділа коли я що робила і змінювала.

— Яка ж ти в мене молодчинка, – ото і все що я від неї чула, що б не задумала і не почала.

У мого чоловіка ще й брат є, але він ще на першому курсі виїхав за кордон. Мама Люда завжди говорила, що дім у якому ми всі живемо буде нам. Ми добре бачили із чоловіком, що у Олексія уже стабільне життя за кордоном і в Україну він не планує повертатись, тож вкладали гроші у наш дім, розбудовували його і змінювали під себе.

На заробітки ми не планували їхати аж так на довго, але вже третій рік, як за кордоном. З хорошого – перекрили нарешті дах і таки вимурували паркан такий, про який мріяли, та все не мали на нього грошей. Ну і отоплення оновили у домі повністю.

А тепер уявіть моє здивування, коли я приїхала із заробітків вчергове а у нашому домі сестра свекрухи із донькою і двома онуками. Я думала, що вони приїхали на гостину, літо побудуть і додому, але ж ні.

Бачте, сестра моєї свекрухи свого часу переписала квартиру на доньку, а та все за вітром пустила через велике і всеосяжне кохання. Залишились вони вчотирьох під відкритим небом, без даху над головою. От і пошкодувала свекруха сестру із племінницею – запросила до себе, але не на гостину – жити.

Моєму обуренню меж не було, бо ж хай нас і немає нині, але той дім наш, а нас навіть не попередили, не порадились. Бачити, як малі діти граючись замотуються у тюль на яку ти витратила кілька сотень євро важко, як і сліди від пластиліну на шторах і шпалерах.

Я запитала у свекрухи, як це так і чого вона все це зробила таємно, навіть дозволу не запитавши. Попросила її попередити і сестру і її доньку, що їм треба шукати собі житла іншого, у нашому домі я нікого бачити не хотіла:

— Ну той дім, зрештою, не “наш”, а мій, Олю, – раптом мені свекруха говорить, – Та й чого я мусила питати у тебе дозволу? Сестра буде жити стільки, скільки їй потрібно і я нікуди її не відпущу. Та й на що їй розраховувати у свої роки? Тут вона при мені і старіти буде.

Я не втрималась і розходилась не на жарт, бо то вже було за межею. У нас двоє синів і мова завжди була про те, що хтось із них буде жити за потреби із сім’єю біля нас. Ми стільки для цього зробили, а тепер що?

Найприкріше, що я тепер у домі в який останні 20 років скільки всьоого вклала – чужа. Свекруха і всі її “гості” мене стороняться. Чоловік став несподівано на бік матері. Його приказка: “Життя покаже, не поспішай” і тут головний життєвий орієнтир. Бачте, поки ми за кордоном він нічого вирішувати не має бажання, а те що біля його мами є хтось, його навіть тішить.

А я місця собі не можу знайти уже який день. Приїхала аби відпочити, набратись сил, а тут таке.

От скажіть, як правильно вчинити у цій ситуації? Як відстояти своє?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page