fbpx
Історії з життя
Після того, як я це сказала невістці мій син, і навіть чоловік сказали що я не права. Мовляв, не можна так навіть думати, що вже й говорити про те, щоб казати. А я не розумію чому повинна робити вигляд що цього немає. Це є і я так відчуває

Мій син Максим 4 роки тому одружився з жінкою, яка вже мала дитину.

На той момент Тимуру було лише 2 роки. Я поважала вибір Максима, але, звичайно, було важко прийняти невістку уже з дитям. Невістка Віка одразу зрозуміла це, а тому стосунки у нас були не такими теплими, якими могли б. Однак ми бачилися в щонеділі. То вони у нас гостювали, то ми в них.

Коли Тимуру виповнилося 6 років, невістка подарувала нам Міланку (першу нашу онучку).

Звичайно, до внучки я вже ставилася по-іншому, адже вона була копією сина! Але я почувала себе не рідною бабусею двох маленьких дітей.

Я усвідомила це в той момент, коли Віка попросила мене погуляти з Міланкою, бо Тимур був на змаганнях з футболу. До Міланки я відчувала любов і турботу. Але тільки-но прийшов Тимур, я відчула якусь відчуженість.

Ситуація змінилася на краще лише півроку тому, коли невістці потрібно було трохи вільного часу. Я, звичайно, погоджувалась сидіти з дітьми, адже Віка ще молода і має право трохи відпочивати від своїх карапузів.

Я почала частіше брати дітей на вихідні, щоб Максим та Віка проводили час разом, але розумієте, мене все одно щось стримує.

Мені хотілося б проводити більшу частину часу саме з онукою. А Тимур – на нас не схожий. Невістка довгий час була закрита, ми з ним не зблизилися. Я просто сприймаю його як чужу дитину.

А ось мій чоловік якось відразу порозумівся з Тимуром. Коли дідусь приходить, Тимур одразу звертає на нього увагу, показує нові машинки та просить пограти у Лего. Вони добре спілкуються, як я з Міланкою. А ось сам хлопчик до мене не тягнеться — відчуває, що я не надто до нього прихильна.

Якось я сказала, що беру на вихідні тільки Міланку, бо з Тимуром так і не знайшла спільної мови. Невістка металевим голосом сказала:

— Або обох дітей, або ніхто до вас не піде.

Син був на її боці, і навіть мій чоловік приєднався до них, сказавши, що я не права зовсім.

— Дитина ні в чому не винна, — каже чоловік мені.

Мене переконують у тому, що я маю щось із собою робити, інакше зіпсую сімейні стосунки. Я намагаюся хоч якось змінити своє ставлення, але поки що не знаю, як це робити. Як знайти для цього хлопчика те саме місце у душі, що й для власної внучки? Адже це порівняти не можна!

Головна картинка – pexels.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

You cannot copy content of this page