Юля готувала вечерю. Раптом пролунав стукіт у двері. Уся сім’я була вдома – хто б це міг бути? Вона витерла руки об рушник і поспішила до вхідних дверей. Відкрила та оторопіла. Маленький пакунок. Розгорнула — а там немовля.
– Немовля! Як могло опинитися тут? Хто його залишив? – Запитала сама себе Юля.
І тут на сходовому майданчику з’явилася постать молодої жінки. Незнайомка сказала:
– Забирай! Це дочка Павла. Нехай виховує, кидати тебе не захотів.
– Мамо, де ти взяла малюка? – Запитала 8-річна Іринка .
– Бог послав. Зараз Полю годуватимемо, тато тільки за сумішшю в аптеку збігає, — відповіла Юля.
– Полю? – Здивовано протягнув 5-річний Стас.
— Ага, ваша сестра, — усміхнулася. Юля і глянула на чоловіка.
Розмова між подружжям була складною, але Юля вибачила Павлові. Багато людей її засуджували, але вона полюбила цю дитину як свою. Щоправда, із чоловіком вони жили як сусіди, не було колишньої близькості.
Минали роки. Діти ставали дорослими. Рідна мама Поліни навіть не давала про себе знати. Про неї Юля нічого не знала, її ця інформація не дуже цікавила.
Якось напередодні Різдва сім’я Юлі готувалася до святкового застілля. Поліні на той момент було вже 17 років. Вона була дуже гарною – копія батька. Раптом пролунав стукіт у двері.
Поля пішла відчиняти. Коли батьки помітили, що донька довго метушиться, пішли за нею. На порозі стояла жінка. Вигляд у неї був не зовсім охайний.
— Я тут лишила. Це… Доньку лишила, — бурмотіла вона.
– Ви помилилися. Переплутали адресу, — відповіла Поля, адже вона знала історію своєї появи у цій сім’ї.
Вона зачинила двері і запропонувала всім повернутися до святкового столу.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
