Я знаю Поліну з дитинства, вона дочка моїх хороших знайомих. Досить довго не виходила заміж, бо постійно відмовляла цілком гідним претендентам. А недавно я зустріла її з малюком в колясці. Поліна була щаслива і розповіла свою історію.
Мене відіслали у відрядження в район і я там, випадково, зустріла молодого Кирила, який працював водієм. Мені тоді було двадцять три роки, а йому двадцять п’ять. Ми познайомившись розговорилися і мені здалося, що я сподобалася йому.
Тому ми обмінялися телефонами і роз’їхалися. Я ще довго згадувала Кирила, думала про нього, а потім не витримала і подзвонила перша. Виявилося, що на днях він приїздить до міста. Тоді ми домовилися з ним про зустріч.
Пам’ятаю той день, коли я йшла йому назустріч і розуміла, що люблю, і нікого іншого мені більше не треба. Ми побули разом декілька годин. Кирило пообіцяв звозити мене в наступні вихідні у гори, туди де дуже красиво.
Але через два дні він перестав виходити на зв’язок. Я дзвонила, а відповіді не було. Минув тиждень, другий, а від нього не має ніякої вісточки. Мені хотілося хоча б дізнатися, можливо щось трапилося, але Кирило був не доступний. Я розумію, що бачила його всього два рази, авжеж ці зустрічі не зобов’язували його на більше, але я не могла змиритися з тим, що не побачу його.
Взявши один день за свій рахунок сама поїхала в район і відшукала Кирила. Він був здивований, що я знайшла його.
– Чому ти не відповідаєш на мої дзвінки? – запитала.
Спочатку він зніяковів, а потім подивився на мене і зізнався:
– У мене є дівчина. Ти пробач мені, що запаморочив тобі голову, в гори звозити пообіцяв. Коли я з тобою зустрівся, я не знайшов спільної мови зі своєю дівчиною і думав, що вже ми не помиримося. Але тепер у нас все добре і ми скоро одружимося.
Я вислухала Кирила спокійно та побажала йому щастя, і поїхала. Але вже тоді я знала, що не забуду цю людину, навіть якщо ми ніколи більше не зустрінемося.
Я намагалася знайомитися, налагоджувати відносини з іншими чоловіками. Через три роки мало не вийшла заміж, у мене тоді був наречений. Але за два місяці до весілля зрозуміла, що не милий він мені.
Тоді здавалося, що я майже забула Кирила, як раптом одного разу він мені наснився. Я ніколи не вірила снам, намагалася їх не запам’ятовувати. Але тут було таке відчуття, що я бачу його насправді і щось хочу йому сказати, але ніяк не можу це зробити.
В той же день я написала всього два рядки:
– Привіт Кирило, якщо пам’ятаєш мене, то дай відповідь!
На другий день мені прийшла відповідь, що він мене добре пам’ятає. А потім коротко розповів про себе, що вони чудово жили, але дружина в невдовзі пішла з життя і в нього залишилася маленька дочка.
Дивно, але я не знала, що йому відповісти. Стільки років пам’ятати про нього і тепер розгубитися від його відповіді. Але потім зважилася і запросила їх у місто, в дитячий центр.
Ця ідея йому сподобалася, але він не одразу приїхав. Побачивши його доньку я відразу полюбила її, і дуже швидко знайшла з нею спільну мову, бо вона потребувала материнської уваги.
Ми півроку спілкувалися з Кирилом і навіть не заводили розмову про спільне життя. Але коли дівчинка вже радісно стрибала мені на руки при зустрічі, то Кирило зробив пропозицію. Він дуже ніяковів і сумнівався. А коли я погодилася, то він зізнався, що йому лячно створювати родину ось так.
– Це вже рідна для мене дитина. – відповіла я йому тоді.
Через три місяці Кирило переїхав з дочкою в місто, і ми стали жити разом. У нас ще з’явився спільний син. Старша донька підросла і з задоволенням грається з братиком.
– Мама зі мною не розмовляє. – резюмувала Поліна, каже, що у Кирила до мене особливої любові немає і він все одно піде від мене, як тільки з’являться нові почуття. А я й сама бачу, що я швидше мама його дітей ніж кохана дружина. Ну і нехай так. Проте я поруч з ним і я щаслива.
А у мене двоякі почуття після тієї розмови. Невже на землі є місце от таким почуттям. І чи можна справді бути щасливому в ось таких відносинах?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.