Може мене хтось і осудить за такі методи, але думаю, що як жінка я права. І мій вчинок правильний. Рівноправність це важливо, і мені вдалося вкотре довести це перед невірним чоловіком.
Почалося все банально, про це і розповідати не хочеться. Спочатку помічала, що чоловік затримується на роботі, крутить в руках телефон постійно. Потім почав відповідати на дзвінки на балконі. Загалом все стандартно. Але те що було потім, досі мене радує, хоча минув вже не один рік.
Напружена атмосфера наростала і я вже відчувала, що ось-ось повинна трапитися та сама, головна розмова. І сталася вона, як зараз пам’ятаю в суботу ввечері.
Ігор довго ходив, м’явся по квартирі, а потім нарешті оголосив …
– Олю, словом… давай поговоримо.
– Словом давай – знизала плечима я – Хоча мені і так вже все зрозуміло.
– Ну тим краще … – важко зітхнув він – Давай тоді все вирішимо відразу. Налаштований я серйозно.
– Та я вже давно готова – кивнула я – Ти як, тимчасово йдеш, чи назавжди? З розлученням?
– З розлученням – сідаючи поруч, відповів Ігор.
— Ну добре, тоді я зараз Мишкові (це син наш) речі зберу, і можете йти.
Тут треба було бачити його обличчя…
Ігор повільно повернувся до мене, подивився і каже.
– Тобто Мишкові речі збереш?!
– У прямому розумінні – як ні в чому не бувало відповіла я – Люба зі мною залишиться, а Мішу з собою візьми. Йому батько потрібен обов’язково. Ти ж хороший тато?
– Ееее – тільки і зміг сказати він – Діти зазвичай з мамою залишаються. У тебе що взагалі совісті немає? Як я взагалі міг з тобою прожити стільки часу – він схопився за голову.
– А що такого? Чому я повинна двох виховувати, а ти зі своєю новою любов’ю веселитися? Ти ж там життя пішов налагоджувати сімейне? Ось вважай, дитина у вас вже буде! Пів справи зроблено!
– Та ти що верзеш таке?!
Ігор схопився з дивана і почав надзвонювати своїй пасії.
– Ти прикинь! Каже він в слухавку – Вона каже, щоб я сина з собою взяв! Взагалі ненормальна, правда?!
Сиджу на дивані сміюся. Чекаю чим справа закінчиться.
Словом, вони посварилися по телефону, потім він до неї поїхав, умовляти її, мабуть, сина нашого виховувати.
Та йому відмовила. Він повернувся похмурий, намагався зі мною помиритися.
Та тільки він мені тепер не потрібен. А сина віддавати йому я і не збиралася.
Нехай йде куди хоче. Мені все однаково.
Фото ілюстративне.
