– Доведеться свої погляди приховувати. Та що не зробиш, аби сім’ю забезпечити, – каже Іван.
Він – столяр. Рік тому знайшов роботу на невеликому приватному меблевому підприємстві в Польщі. Зв’язався з директором по Skype. Домовився про зарплату в 25 тис. грн, безкоштовне житло. Керівник пообіцяв особисто зустріти в Перемишлі та погодився дати кілька днів на адаптацію перед виходом на роботу.
– Говорили російською, поляк її добре розуміє, – розповідає Іван. – Сказав, що зацікавлений в українських працівниках. Бо більш роботящі за місцевих, відповідальніші. Але попередив: підтримує польських націоналістів і жорстко виступає проти УПА і Степана Бандери. Спитав, як ставлюся до нього. Довелося збрехати. Сказав, що не сприймаю ідеологію Бандери і взагалі байдужий до історичних питань. Поляку відповідь сподобалася. А я після розмови півночі заснути не міг. На Майдан у Київ їздив, армії гроші перераховував і продукти передавав. Радів декомунізації. А це почувався зрадником. Втішила дружина. Каже: “Потерпи. Це ж ти тільки заради нас із сином неправду сказав. Аби нас забезпечити. Таке прощається”.
Два тижні тому зустрічаю Івана в місті. Стоїть на автобусній зупинці. Розпитую за Польщу.
Читайте також: 40 днів тому поховала матір: за роки заробітків була вдома тричі. Внука меншого тільки по Skype бачила
– З кінця жовтня вже там не працюю. Повернувся. Все ідеально було, але допустив одну помилку – в День захисника України, 14 жовтня, прийшов на роботу в червоно-чорній футболці з написом дрібними літерами під коміром: “УПА – герої”. Думав, начальника на місці не буде. А якщо й буде, напису не помітить.
– І що? – питаю.
– Помітив.
Автор: Сергій ДЗЕХ (Gazeta.ua)
