Ірина з чоловіком і сином живуть у великому будинку, в котеджному містечку, вони переїхали сюди десять років тому, коли у них з’явився син, точніше, коли його тільки усиновили. Ірині вже 45 років, а чоловікові Анатолію 50, у них не могло бути своїх дітей, тому Ірина з чоловіком усиновила сина подруги, яка раптово відійшла у світ кращий.
Так вони і жили 10 років в цьому будинку, свіже повітря, великий дитячий майданчик, спортивні майданчики і кілька кортів.
Одного разу вранці Ірина вийшла на подвір’я, полити свої улюблені квіти, біля паркану вона побачила дитячу коляску, подумала, що хтось із друзів сина залишив у колясці братика чи сестричку. Але підійшовши ближче, Ірина зрозуміла, що тут, що щось не так, коляска була старенькою і сильно пошарпаною. Ірина заглянула всередину і трохи здивувалася. У візку була люлька для перенесення дітей, а в ній лежало немовля в ковдрі, вона спокійно взяла малюка і пішла у дім. Увійшовши до будинку гукнула:
– Толіку, викликай поліцію!
– Іринко, що трапилося, знову паркан зламали?
– Ні, на цей раз дитину підкинули!
Анатолій спустився з другого поверху і почав бігати з кутка в куток:
– Що ж це таке? Як можна дитя на вулиці кинути? А раптом ми б поїхали з дому? А раптом собака, страшно подумати!
– Толіку, не патякай і заспокойся, нічого надприродного не сталося, подумаєш, дитина чужа на ділянці, добре хоч не в смітнику!
Анатолій взяв себе в руки і подзвонив в поліцію. Поки чекали правоохоронців, Ірина відправила його в магазин за підгузками і за дитячим харчуванням. Сама дістала старі, маленькі речі сина і розповила малюка, це виявилася дівчинка, наскільки Ірина зрозуміла місяців чотири їй, не більше. Ірина акуратно прибрала ковдру і з неї випала записка, коли вона закінчила всі маніпуляції з дитиною, спокійно сіла і почала читати:
– Подбайте, будь ласка, про мою дитину, у мене зовсім немає грошей на утримання донечки. Дівчинку звати Світлана, їй три з половиною місяці, а народилася вона 29 квітня. Прошу вас, не віддавайте дитину до сиротинця, вона хороша, весела і чарівна, всі документи під матрацом коляски! Пробачте мені!
Ірина була вражена, як це так, стати матір’ю не маючи ні чого, ростити три з половиною місяці, а потім підкинути, невідомо кому, а раптом тут жили б погані люди? Незабаром приїхала поліція, а Анатолій все намотував кола у дворі будинку і голосив:
– Як же так, це неймовірно!
Ірина перестала звертати на чоловіка увагу, тому що в будь-якій ситуації він поводився як мале дитя, поліція опитала всіх жителів містечка, але звичайно ніхто, ні чого не бачив. Незабаром Ірина звернулася до кращої подруги, що б та допомогла з удочерінням дівчинки, за документами знайшли матір, вона написала відмову, і Ірина вдруге стала мамою.
Минуло п’ять років, у Ірини з Анатолієм дружна сім’я, Толя дуже прив’язаний до донечки, він її дуже сильно полюбив і називає не інакше як моя принцеска.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
