Подруга мене питає нащо я взагалі йому зателефонувала, адже ж знала, який він є. А відповідь була дуже проста – бо я така й залишилася. А якби була іншою, то хіба б з ним жила стільки років?

Так, я зателефонувала колишньому чоловікові і так ми домовилися прийти на побачення. А що? Мені сорок вісім, я неодружена, він також. Що могло піти не так? А ви собі й не уявляєте що…

Віктор був старшим за мене на дванадцять років і на той момент, коли ми з ним зійшлися, то він був просто в соку своєї чоловічої привабливості, але при цьому був вільним і таким ласим холостяком.

А тут я – юна і наївна, яка була готова для нього на все, лиш би бути поруч. Запропонував разом жити без одруження – прошу, ніде не ходити, а чекати його вдома – та з радістю, робити для нього затишок – я завжди рада.

А потім він мені сказав, що я – простачка, а йому треба музи, щоб його надихала. Скільки я після нього помилок в стосунках наробила…

То гуляла з його друзями, лиш би він помітив, то з ворогами, далі заміж вискочила, щоб він знав, що мене можуть любити.

Сама не була щаслива і інші зі мню не були, бо більше я не була тією жінкою, яка готова для коханого на все – і варити, і світ перевернути. Мій чоловік їв напівфабрикати, був мені завжди чимось винен, а дитина просто була, я її не дуже й любила.

Я мала любити себе і нарешті тоді я зможу любити інших – так я собі тоді думала, тому для мене були подруги і кафе, нічні посиденьки і гарні сукні, походи в кіно і подорожі, а мій чоловік і син їхали до свекрухи на дачу.

Вона справедливо мене вважала поганою невісткою, а мені було байдуже до чиєїсь думки, окрім своєї. Я більше ніколи не буду тією жінкою, якою будуть крутити – то була моя принципова позиція.

– Хочеш їсти – й мені приготуй, унітаз забруднився – помий, пилюка під ліжком – протри, – так казала я чоловікові і він скоро так і почав робити, але це на шлюб все одно не зберегло.

Я не стала забирати собі сина, тому квартиру ми не міняли, тим більше, що вона була не моя і не спільна власність. Я поїхала за кордон і там почала працювати та шукати щастя.

Моє життя було легким та веселим, що-що. але вірних подруг у мене було в житті багато, я вміла давно сама свої питання вирішувати, то нащо мені аж так ті чоловіки здалися?

Але фінансова сторона все одно грає роль і я купила квартиру саме в нашому місті, та й жити теж переїхала, бо ціни таки у нас менші, але з європейською зарплатою.

І ось я нарешті в своїй квартирі з гарним ремонтом. Я гарно виглядаю, слідкую за собою, у мене є кошти, я нарешті себе люблю…

І ось тому я й вирішила знайти Віктора. Допомогла мені соціальна мережа, обмін люб’язностями і я йому зателефонувала з пропозицією побачитися, адже я мала нарешті показати йому, що він втратив.

Віктор зустрів мене в розстібнутому чорному плащі, на сорочці забагато розстібнутих ґудзиків, які дають побачити сиві кучері. Його тон був все таким же – поблажливий і зверхній. Він вільний і досі, займається то сим, то тим. Ще шукає свою даму серця.

І на цій фразі серденько моє й затріпотіло…

Ми прийшли в кінотеатр і той каже:

– Дами вперед, – і так галантно поклонився…

І тут серденько моє тьохнуло, але вже по-іншому. Адже я сама купила собі квиток і це вже неможливо було замаскувати поклонами і реверансами. В кафе я так само платила за себе сама вже принципово і замовила лише каву аби якнайшвидше піти.

– Ти мені подзвониш?, – муркотів Віктор…

А мене чомусь почало трясти… я кивала головою, а сама майже побігла до таксі. Дуже захотілося зателефонувати синові та чоловікові, але у них давно свої сім’ї. Зателефонувала подрузі, а та й з претензіями нащо я взагалі телефонувала. Я й сама себе питаю – нащо і відповіді не знаходжу, що я хотіла від тої зустрічі.

А ви б щ сказали?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page