Коли я лиш приїхала до цієї хати в невеликому селі, то вона була без вікон, з побитим шифером, заросла кропивою і ще й затхла. Мені хотілося сісти назад в таксі і поїхати геть, але – куди?
Тому прийшлося взятися до роботи, до тієї, яку можу зробити і стала шукати в селі людей. Які б полагодили все інше. Влетіло те все мені в добру копієчку, але в хаті вже можна було жити. Мені навіть не хотілося більше нікуди їхати, думала, що посаджу перед вікнами квіти, розіб’ю грядки і нарешті буду в спокої.
Як же мені хотілося того спокою, після того всього, що довелося пережити. Чоловіка мого не стало десять років тому, ми були лише з сином і я вирішила, що він має закінчити навчання, тому подалася на заробітки – і думки перестануть в голову лізти сумні, і синові допоможу.
Проте, син мене порадував тим, що привів до нас Олю, яка вже була при надії.
– Мамо, ми будемо квартиру знімати і так жити, – казав він, а я тільки хмикнула, бо звідки вони знають, як ті гроші заробляються, що вже гулькам кінець і треба кожну копійку берегти.
– Я стільки грошей витратила аби ти мав освіту, а тепер ти підеш на будову? Ні, якщо вже так хочете жити разом, то будемо всі разом жити тут.
Невістка фиркнула і потягла Миколу на орендовану квартиру. Може, інша мама б і лишила сина в спокої, але слухайте, він ще навчання не скінчив, йому якраз треба працювати на диплом, а тут таке. Я помагала грошима, а далі вирішила бути мудрішою і запропонувала синові у нас пожити, поки я поїду за кордон.
Коля зрадів, але от Ольга сказала, що наша квартира геть старомодна і краще жити на орендованій, але з гарним ремонтом.
Я лиш зубами скрипнула і сказала, що раз так, то я даю гроші на ремонт – робіть.
Знаєте, я тут буваю в багатих людей в будинках, бачу, як тут все зі смаком і з розумом, проте, коли я дізналася, що невістка тільки на ванну витратила чотириста тисяч гривень, я не могла повірити, що це не жарт.
– Мамо, Оля захотіла зробити ремонт такий, щоб раз і на все життя, щоб завжди був актуальним.
Я дивилася на фото тієї ванни і в голові мені не вкладалося, що так можна грошима тринькати.
На світ з’явилася онучка, я була дуже рада, але не могла приїхати. Подумала, що вже приїду з гарною сумою, бо вони й так на моїх грошах живуть.
Але ж так хочеться додому, тому я якось не витримала і приїхала. Зайшла в свою квартиру і очі забула – на стінах і на підлозі моя праця, а в холодильнику порожньо.
– А на які гроші я вам маю холодильник закласти, коли ваш син не заробляє, – взялася та в боки, коли я їй сказала на те, що треба було з розумом мої гроші витрачати, – Як ви не могли з сина виховати справжнього чоловіка, який має заробляти і забезпечувати родину, то я в тому не винна!
Мій син лиш рік як закінчив навчання, молодий спеціаліст і де він знайде роботу на тисячі? Слово поза слово і вже я з сумками на вулиці, бо бачте та актриса поривалася з дитиною піти геть.
Я тоді подзвонила до подруги чи можна перебути у неї кілька днів, а вона й каже, що є у неї хата в селі, де вона мене пустить пожити безкоштовно.
– Слухай, хата стара, але тобі літо перебути стане.
Стара, то було м’яко сказано, вона була вся чорна і в кропиві. Але я виривала ті бур’яни і наче виривала щось зі свого серця і голови, оживала від такого прийому, раділа, що є добрі люди в моєму житті.
На свій день народження запросила подругу в її хату, веселилися, згадували минуле і мріяли. І ось вона й намріялася:
– Я цю хату продам, а що? За неї мені багато дадуть…
Я не мала сили й обуритися, та й чого, хата її, а те, що я вклала в неї гроші, то я так за оренду їй сплатила.
Коли я була газдиня в своїй квартирі, то думала, що ніколи з неї не виїду, а тепер, на старості, отак має по світу микатися. І як тому зарадити?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота