Подруга з жалем дивилася на мою прекрасну весільну сукню: «Продаси чи що?». А я задумалася, а тоді й сказала:- Ні, залишу в шафі, щоб ніколи більше ні тебе, ні маму не слухати!

Це могла б бути історія про останній шанс для сорокап’ятирічної жінки, може, й зі щасливим закінченням. Але слава Богу, що мене минуло все це.

Отож, я звичайна собі жінка, працюю в перукарні, вірніше, працювала в перукарні, а останні три роки, як мене покинув чоловік, то я вирішила, що відкрию свою маленьку перукарню, щоб мої постійні клієнти приходили і гроші ні з ким не треба було ділити, адже я вже маю сама на себе розраховувати.

Про колишнього чоловіка що буду казати – пішов і хай собі щасливо живе, я вже давно до нього почуттів не мала, десь вони вивітрилися за всі ці роки. Так, що він нам обом зробив послугу.

Але тут вже мені всі навколо перестали давати спокій, бо, бачте, годинник мій тікає, а я маю вже й негайно теж своє особисте життя влаштувати.

– Ти бачиш, що в нього мала дитина є, а ти сама.

– Мамо, тут нема чим тішитися в його віці, – віджартовувалася я.

– Ти мені пожартуй! А сама як жити будеш? Ще трохи твого віку молодого лишилося, а що далі?

– Мамо, мені й так добре.

– А мені ні, я хочу аби ти була щаслива. Я вже до твоєї Галі маю розмову, щоб тебе з кимось знайомила!

Галя, моя подруга найкраща, тут же кинулася мене знайомити з друзями свого чоловіка, з друзями друзів і тими, хто здатен прилізти на побачення і не забути як його звати.

Це мене вже відверто діставало і я на свою радість тоді й зустріла Миколу. Він мені постачав деякі косметичні засоби для перукарні і так між іншим говорили і жартували, а далі він вже почав мені телефонувати й без приводу.

Молодий і гарний чоловік звичайно, що був вище на порядок від усіх тих, з ким довелося перезнайомитися. А ще я ловила себе на думці, що мені вже важко й на побачення прибиратися, і мило усміхатися, коли хочеться закинути ногу на ногу і просто полежати в тиші, побути вдома і просто виспатися…

Але тут мама й подруга синхронно заговорили:

– То твій останній шанс, ще й так тобі пощастило, молодший від тебе і любить тебе і за що? Тому одразу виходь за нього!

Я так втомилася від побачень, що саме через це радо погодилася вийти за Миколу заміж.
Почали ми готуватися до весілля, а він і каже:

– Ти собі обери плаття, яке тобі подобається, а я тобі потім верну гроші.

Я обрала дуже гарне плаття, яке мені пасувало і я почувалася в ньому й справді просто чудово. Подумала, що хоч щось мені має принести радість, але від суми мало не впріла, це моя двомісячна виручка!

В коханого теж очі округлилися від такої суми, але він сказав, що все добре.

– Вибирай, де ти хочеш поїхати на медовий місяць, а ресторан ще встигнемо обрати, – казав він мені.

Я відкладала синові на перший внесок на квартиру, так хотіла допомогти молодятам, але чим я гірша? Можна й на себе витратити хоч раз на життя.

– Кохана, – каже мені Микола, – у мене машина зламалася, можеш мені позичити на ремонт, а то я поки не маю.

Я радо дала, далі ще позичила на обручки, далі дала на весільну подорож, а потім побачила його переписку з якоюсь дівчиною, де та в котика вимагала сережки і сумочку, а котик писав, що радо все купить, далі дівчина писала, що вже купила купальник і коли вони їдуть на море, а той писав, що вже має всю суму і завершить старі справи та й поїде…

Ось так і скінчилося моє кохання, мої бідкалися, а я тільки впевнилася в тому, що для чогось мені Бог дав розум, то треба було ним скористатися, а не слухати когось, навіть найближчих людей, які тобі бажають всього найкращого. Хіба ні?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page