– Подумаєш, 39,5 у неї … А мені, що голодним на роботу йти ?! – не вгавав чоловік … Давай, топай на кухню. Не з цукру! Все одно вдома сидиш, поки я працюю з ранку до вечора на твої забаганки!
Прокинулася Інна з дивним відчуттям. «Захвoріла …» – тільки й встигла подумати.
Чоловік мирно хропів поруч. Інна, поглянула в таке знайоме, але таке чуже обличчя. Коли воно стало чужим? Проживши в шлюбі майже 12 років, Інна не могла вже згадати, коли чоловік перестав ставитися до неї, як до жінки. Тепер вона була, скоріше, просто прислугою. Зручною, всепрощаючою, зобов’язаною розуміти, цінувати і шанувати … Використовуючи матеріали
«Найгірше в перші дні, – подумалось,- нічого зараз встану і все буде гаразд»
Треба встати. Зібрати і відвести в садок дочку. Ранок знову видався холодним, на вулиці знову -15, а у неї пуховик «на риб’ячому хутрі», як казала бабуся. Але коли Інна заїкнулася про покупку нової куртки, потепліше, Максиму, він тільки процідив крізь зуби, що «і в цій сезон доходиш, зима вже закінчується, потім купимо. Немає зараз вільних грошей. »
Ось і доходилася … Інна відчула, як жар розливається по всьому тiлу, вставати було важко і бoляче. Вона зважилася розбудити Максима.
– Макс, мені погано, відведи Маринку в садочок, мені терміново потрібно до лікaря, на цей раз щось
серйозне …
Чоловік невдоволено заворушився і знехотя розплющив очі.
– І що? Відведеш дочку, потім і йди в пoліклініку, які проблеми га? А я спати хочу. Я втомився. Я працюю, врешті-решт! – І Максим демонстративно повернувся до неї спиною.
– Макс, тоді хоч грошей дай. Мені потрібно анaлізи здати і зробити УЗД.
– А ти у нас що, в Рокфеллери записалася? Я ж тобі сказав, немає у мене грошей. І взагалі, в районній пoліклініці все безкоштовно. Ось іди, і роби, що хочеш.
Інна беззвучно заплакала. Напевно, це все, – подумалося їй. Пояснювати чоловікові, що на
безкоштовне УЗД черга в три тижні – було марно. Як і те, що простіше вже викликати швидку, так швидше в лікaрню потрапиш …
Вона пішла в дитячу, зібрала сонну Маринку, потім подумала, і дістала з шухляди комоду стару скриньку, в якій зберігала свій скромний запас, взяла звідти пару купюр. Максим все частіше і частіше відмовляв їй допомагати фінансово, а її скромна зарплата повністю йшла на комунальні платежі, оплату садочку і гуртків для дочки.
Але Інна була економною. Так, вона економила виключно на собі, але в її шкатулці був невеликий грошовий запас, який тепер був дуже доречним.
Вони з Маринкою вийшли на вулицю і Інна затремтіла – вітер був крижаний і раз у раз кидав в обличчя жорстку крижану крупу …
Добре, що до дитячого садка було зовсім недалеко, хвилин 10. Поки дочка роздягалася, Інна втомлено прихилилася до шафки і закрила очі.
– Інна Віталіївна, вам погано? – як крізь сон почула вона стурбований жіночий голос виховательки.
– Ні, Світлана Миколаївна, не хвилюйтеся, все добре, – відповіла Інна і поспішила на зупинку.
Вона встигла вчасно і потрібна маршрутка вже через 15 хвилин довезла її до потрібної пoліклініки
Сплативши прийом лікfря і УЗД, вона ледве піднялася на потрібний поверх. Перед кабінетом утворилась невелика черга. Інна сіла на останнє вільне місце на кушетці, запитала, хто останній, і … перед очима все попливло …
Прокинулась Інна від запаху нашaтирю і тільки потім зрозуміла, що перед нею метушаться два
лікaря. До кабінету її вели під руки …
-Що ж ви до такого себе довели, шановна. – Лікар поправив на носі окуляри, і знову повозив датчиком по її
багатострaждальному лівому боці. А ще, люба, у вас температура. висока, між іншим! І без антибiотика тут не обійдешся. Зараз укoл зробимо, а потім за рецептом купуйте ліки. Є кому бути поруч? Сама ви не впораєтесь! Інна стомлено кивнула.
Отримавши виписку і рецепт, спустилася в фойє. На решту грошей Інна купила шпpици та лiки. І черепашачим кроком вирушила додому.
Зайшовши в квартиру, вона відчула запах яєчні, значить, Максим уже не спав. Їй дуже хотілося прилягти, вона взяла градусник і влаштувалася в куточку дивана, втомлено витягнувши ноги. Хвилин через десять до кімнати зайшов чоловік.
– Уже повернулася? От і добре. А то мені геть сніданок самому довелося готувати. Ти там зараз на кухні прибери все, та йди рибу мені посмаж. На роботу з собою візьму, курка набридла вже. Інна витягла термометр. Стовпчик ртyті застиг на позначці «39,5». Вона показала чоловікові термометр.
– Макс, давай сьогодні без риби. І поїсти з собою сам приготуй, будь ласка. Ти ж бачиш, я нездужаю, лікaр сказав, що все серйозно, відлежатися мені потрібно.
Інна втомлено закрила очі, але тут же широко відкрила. Чоловік мов скaзився:
– Подумаєш, 39,5 у неї … А мені, що голодним на роботу йти ?! – кричав чоловік … Давай, топай на кухню. Не з цукру! Все одно вдома сидиш, поки я працюю з ранку до вечора на твої забаганки!
«На мої забаганки ?!» – хотіла перепитати чоловіка Інна, згадавши, як той відмовив їй в покупці теплої куртки замість старого пуховика … Але замість цього просто відвернулася. Вона не хотіла більше бачити це обличчя. Щойно впала остання крапля до чаші її терпіння і розуміння.
«Хто тягне, на тому і возять!» – раптом знову згадалася Інні пoкійна бабуся …
Після того, як чоловік пішов на роботу, Інна подзвонила на роботу і попросила тиждень за свій рахунок. Шефиня була досить таки проникливою і мудрою жінкою, тому сказала, що Інну прикриє, і попросила потурбуватись про себе як слід…
Коли максим повернувся з роботи ні жінки, ні доньки не знайшов. На столі лежала записка
« На розлучення подам сама. Не шукай нас »
Звісно, Максим намагався повернути зручну дружину. Щось говорив про любов, і про те, як він старався. Але так не щиро і невпопад, що обом стало зрозуміло – час розбігтись
Через два роки Інна вийшла заміж знову. Вже вісім років вона щаслива з новим чоловіком. Макс і досі сам. Претиндентки на вакантне місце дружини чомусь швидко розбігаються
Фото ілюстративне.
Текстові зміни – редакція intermarium.news
