Мені тридцять шість років, бабусі вісімдесят один рік, мамі п’ятдесят три. Вік у бабусі вже поважний, мама теж не дівчинка вже, але обидві тримаються. Хоча останнім часом бабуся стала нас “розважати” по-повній.
Мабуть, їй не вистачає спілкування, уваги, просто нудно. Вона взяла моду дзвонити мені з мамою і говорити, що їй не добре. У перший раз ми прилетіли мало не в нічних сорочках, тому що бабуся о шостій ранку в неділю всіх підняла. Не прокинулися, кошлаті, очі квадратні, переймаємося за неї бігаємо довкола. Поки тремтячими руками двері відкривали, думали що самим допомога знадобиться.
А бабуся лежить телик дивиться. Поривалися швидку викликати, але бабуся відмахувалася. Півгодини ми біля неї бігали, потім вона сказала, що їй вже краще і покликала нас чай пити. Вона вчора таке смачне печиво купила, а тут ми на гостину вчасно завітали.
Ну який нам чай, у нас з мамою перед очима все пливе. Щойно думали про найнеприємніше, а тепер, через півгодини, вона вже не чаєм нас поїти збирається.
Гаразд, той раз ми просто були дуже раді, що все обійшлося, нічого непоправного, головне, що всі живі. А потім ці дзвінки стали лунати все частіше. Зазвичай в будній день, ввечері або рано-рано вранці. Все за тією ж схемою – дзвінок слабким голосом, скарга на самопочуття і ми з мамою полетіли.
Бабуся ж поохала, поскаржиться, а потім її “відпускає”. Хотіли її в стаціонар покласти, щоб обстежили. Вік вже солідний, але вона вперлася і ні в яку, каже, що звідти більше привезе. Переконати її не виходило.
Один раз сімейного ми все-таки викликали. Він її подивився, послухав, дав направлення на обстеження, а потім нам в коридорі сказав, що судячи з того, що він бачить, у бабусі все в нормі, крім перебільшення, звичайно. Обстеження нехай пройде, зайвим не буде, але навряд чи щось таке там зможуть виявити. А бабусі просто нудно, ось і ганяє вона нас. Порадив частіше її відвідувати.
Але ми бабусю відвідуємо і так досить часто. Щодня до неї їздити не можемо, живе далеко, після роботи сил немає туди тягнутися. Ось у вихідні приїжджаємо, коли я, коли мама. На свята обов’язково заїжджаємо. Розумію, що це теж не вихід, але переїжджати зі своєї квартири бабуся нікуди не хоче, мама пропонувала її забрати, а інших варіантів, як складати їй компанію щодня, я не знаю.
Дзвінки від бабусі тривають досі, хоча ми вже сказали, що розгадали її хитромудрий план. Вона все заперечує, продовжує періодично прощатись. Мама навіть нагадала про казку, де хлопчик кричав “вовки”, але це на бабусю теж не подіяло. Продовжує дзвонити.
Кожен раз голова обертом: їхати чи не їхати. Завжди на дев’яносто дев’ять відсотків впевнена, що бабуся знову вигадує, але не можу спокійно забути про дзвінок, тому що лячно, що ось в цей раз все може бути по-справжньому. Якщо я не приїду, а їй зле, я собі цього не прощу ніколи.
І що робити? І як зарадити, не уявляю.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.