Поки у моїй квартирі ремонт капітальний я у сина в столиці зупинилась. Маю я і онучка маленького і невісточку. У перші дні я не дуже по бокам роззиралась, самі розумієте – не до того було. Але нині обстановка у синовому домі мене починає напружувати, хоча вони до цього ставляться якось надто спокійно.
Син мій у шлюбі 5 років. Вони після весілля взяли квартиру в кредит в новобудові. Спочатку все було тихо і мирно. Часто ходити до них у гості у мене не було можливості, адже і вони і я працювали рук не покладаючи на те, аби розрахуватись за житло.
Я не знала, яка невістка господиня, адже якщо ми і зустрічались то переважно в мене. Внучці нашій вже 1 рік. У садок поки що вона не ходить, адже маленька ще. Однак дитина цілком самостійна, тому у невістки купа вільного часу. Та тільки вона говорить, що нічого не встигає з дитиною на руках.
Якби ж то я не бачила, чи не знала, що таке діти. Але ж і в мене син був, хоч у декреті я тоді не сиділа, а з ним мама моя було, проте у домі в нас ідеальний порядок був. підлоги ми намивали кілька разів на день, адже в домі дитина, як інакше.
А у сина в квартирі і в помині такого немає. Невістка сказала, що не може бути порядку в тому будинку, де є дитина. Не згодна я з цим! Звичайно, про ідеальний порядок мови не може бути, адже діти розкидають іграшки та смітять. Але можна ж уже зараз привчити до порядку. Погралась, то візьми і на місце віднеси цяцьку. Якщо мала сама того не робить, то чого мама не візьме одразу того зайця і не покладе на поличку?
А посуд? Інколи тарілка цілий день може поруч мийки простояти. Повертаюсь після роботи, запитую чому досі не помита, адже я ще зранку її туди поставила після того, як поїла, а невістка говорить, що ніби й не помітила її бо була зайнята.
Якось я не витримала і спитала її:
— Тобі подобається в таких умовах жити? Он вікна уже тиждень не миті. Як так?
— У нас у будинку дитина, тож і часу не маю до блиску все натирати! – відповіла вона.
Усі виправдання невістки звучать дуже дивно. Мене вимотує спільне проживання з дітьми, адже після роботи хочеться відпочити, а не чіплятись очима за соринки на килимі і дивитись у вікно, яке після дощу і не помив ніхто.
Син усе це бачить, живе у цьому, але говорить мені, що то норма і я реагую надто гостро. Просить, аби я не діймала “зайвими” повчаннями його дружину.
Але яке там гостро? Яка може бути норма? У цій квартирі мій син і онук. Чому мовчати?
Хто ж тоді правду скаже?
25,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
