fbpx
Історії з життя
— Поплач мамо, стане легше! – зі сльозами на очах сказав син, – Те, що я тобі скажу, вражає.Тото живий і здоровий, просто забув про нас. Він не очікував мене побачити, навіть пробував заховатись, але ж я його наздогнав

— Поплач мамо, стане легше! – зі сльозами на очах сказав син, – Те, що я тобі скажу, вражає.Тото живий і здоровий, просто забув про нас. Він не очікував мене побачити, навіть пробував заховатись, але ж я його наздогнав.

– Ох, і шкода мені тебе Людка! Залишилася одна з трьома дітьми.

Людмила не хотіла б згадувати події минулих років, але подруга Поля, прийшла так несподівано і без подробиць вона навряд чи піде.

– Що вже тепер говорити, видно доля моя така, – цікаві очі Полі дивилися прямо в душу. – А я ж умовляла його не їздити до столиці, а він «Поїду, грошей зароблю!». Четвертий рік пішов, як ні слуху, ні духу від нього.

– Ох, як це все не просто! А що кудись зверталась – шукають?

– Шукати то шукають, але толку мало, – Людмила підлила чаю подрузі.

– Так, столиця вона велика. Там легко загубитися, і важко знайти людину.

– Всі очі вже виплакала, ні сльозинки, не залишилося! – Людмила глянула у вікно і важко зітхнула. – Скоро Павлик повинен приїхати з навчання. Він у мене великий молодець! Закінчив школу з медаллю і вступив до інституту. Та тільки, лячно мені його відпускати в цю столицю. Вона у мене вже чоловіка забрала, а тепер син там живе.

– Все буде добре з Павликом! Він у тебе розумний і кмітливий.

– Гришко так і сказав, «Поїду, зароблю грошей на навчання сина» і пропав без вісті.

– А Гришка то, чи що відразу пропав? – Ні! Перший час дзвонив і трохи грошей посилав, – Людмилі було важко згадувати події минулих років. Подія спопелила душу, а надія, на повернення чоловіка, з кожним днем ​​ставала все менше і менше. – А потім наш зв’язок обірвався. Місяць пройшов, перш ніж я звернулася в відповідні структури. Думала, сам з’явиться. Якби не звільнили його тоді з роботи, ні чого б, не відбулося. Був би зараз зі мною поруч.

– А чому звільнили? – Поліна сама підлила собі чай. Подробиці, якими ділилася подруга, вражали її.

– Ти ж знаєш, трактористом він у мене працював на тутешній фермі.

– Так, і був завжди на хорошому рахунку. А що сталося то?

– Зламався його залізний товариш, в розпал посівних. Господар запропонував йому пересісти на інший і продовжити роботу, а мій ні в яку, мовляв, сам полагоджу.

– І що, невже зламав? – Полетіла повністю ходова частина, і був потрібний капітальний ремонт. Гришко взявся за лагодження, а господар вимагав, щоб він працював в полі. А Гришко взяв і звільнився, бо все бачиш, не по його.

– Так, з характером мужик!

– Ага. І так ледве зводили кінці з кінцями. Ось і задумав він на заробітки в столицю поїхати. Там, каже, перспектива! І, що мені тепер його перспектива …

Хвіртка за вікном грюкнули, і Людмила відразу ж глянула у вікно.

– Павлик приїхав! – вона швидким рухом змахнула залишки сліз з обличчя і глянула на вхідні двері. Двері різко відчинилися. Павло швидким кроком увійшов в будинок. Його обличчя було змарнілим і блідим. Він із сумом подивився на матір і сказав:

– Вчора я бачив батька. Він живий і здоровий.

Людмила повільним кроком підійшла до сина. Їй здалося, на мить, що то їй почулося і не зрозуміла, але Павло підтвердив свої слова. В голові спалахнув образ Григорія. Погляд його перед від’їздом був затуманеним і сумним. Жінка заглянула за спину сина, намагаючись зрозуміти чи тут її чоловік, але не знайшла його.

– Папа не приїхав зі мною! І навряд чи колись повернеться сюди.

– Як же так синку? Чому він не приїхав?

– Я зустрів його випадково. Батько не очікував нашої зустрічі, – Павлик намагався підбирати слова, але вони не хотіли йти і звучали уривками. – Він виглядав добре. Все у нього добре мама. Про нас він просто забув. Сім’я у нього просто інша. От і все!

– Сім’я інша? – слова сказані сином ніяк не хотіли доходити до свідомості жінки. – Я стільки ночей не спала. Подушки мої хоч викрути, а у нього сім’я інша? Син обійняв матір.

– Поплач мамо, стане легше!

Людмила відсторонилася від сина.

– Та не буду я більше плакати. Вистачить уже! І, сльозинки не зроню.

Людмила, немов не помічаючи нікого навколо, почала прибирати зі столу. Рухи її рук були уповільненими, а вираз обличчя відстороненим.

Григорій дійсно ніколи більше не повертався, а Людмила з того дня ніби й забула про нього. Дітей виростила сама, але синів вчила, що сім’я це – святе, а не погрався і забув.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

facebook