fbpx

попри всі ці дзвіночки, я ледь не збожеволіла, коли Руслан пішов “до друга пожити, подумати”

Розлучення у нас відбулося дуже раптово. Хоча тепер я розумію – дзвіночків було поверх голови.

То на дачу начальника поїхав дивитися і там залишився з ночівлею, то ні з того, ні з сього, з подружками на море відправив, а тут слід зауважити, що ревнував мене до всього.

Ну і догляд за собою раптовий і неймовірний. Барбершопи, обновки, ранковий душ, прасував ледь не шкарпетки та багато всього. Але це я тепер розумію, а тоді я була засліплена почуттями до нього і впевненістю у його коханні.

Проте, попри всі ці дзвіночки, я ледь не збожеволіла, коли Руслан пішов “до друга пожити, подумати”.

Ми ж мріяли про спільну пенсію в будиночку на березі тепленького моря, мріяли крислаті панамки, плетені крісла, газети, каву. І тут бабах – і нічого не залишилося.

Ні нині, ні завтра.

А я, до всього іншого, ще й без роботи була, бо ж коханий наполягав “досить гарувати, живи-кайфуй-радій”.

Не спала, не їла, сохла – та словами не описати і не передати, як то було.

Зараз лише спогади про той біль, але його я більше не відчуваю.

Через кілька років оговталася, вийшла заміж, потім донечку народила, переїхала з улюбленого гамірливого Києва у затишний Львів.

Фото: Олександри К.

You cannot copy content of this page