Андрій не пройшов перевірки дитиною. Що ж, вона на нього й не надіялася, але важко тим не менше. В свої сорок вже не мала надії на власну дитину Мала декілька достатньо тривалих стосунків, але жодного разу не вдавалося стати матір’ю. А потім пройшла необхідні огляни і усвідомила – ніколи. Тяжко це пережила.
Поруч не залишилося нікого, кого колись хоч трохи любила – ні коханих, ні друзів. Вже нікому не потрібен її веселий характер, добра душа і лагідна усмішка. У всіх свої клопоти, свої родини і свої мрії і плани. А вона стоїть осторонь і лиш проводжає очима чужих людей.
Де ділися її роки – не знає. Ось тільки вчора їй було двадцять, а зараз тридцять вісім! Вчора запрошували на побачення, а сьогодні подруги перелічують розлучених і не зовсім безнадійних. Вчора вона була душею будь-якої компанії, а сьогодні всі легко обходяться без неї, бо що вона знає про дитячі зубки, чоловічу невірність і брак грошей? Нічого. Сиди собі й веселися і ні до кого не лізь. Святкових днів стало менше для всіх.
Андрій зустрівся їй в тридцять п’ять. Познайомилися на роботі. Все було добре на початку. Він вже розлучений, має дітей. Радів, що зустрів чудову, веселу жінку з мінімумом претензій. Такої розуміючої людини й не пригадає. Все в ній чудове. Вирішили жити разом. І живеться їм добре, і сварок нема, і притирання-звикання минуло легко. Але все частіше бачив, що чомусь сумна.
– Катрусю, що таке?
– Та ні чого,
– Я ж бачу, що ти сумна.
– Я маю тобі зізнатися в чомусь дуже неприємному.
– Добре, – насторожився.
– Я ніколи не матиму дітей, – випалила і застигла.
– Це все?, – полегшено зітхнув.
– Що може бути гірше?
– Та багато чого.
Він її обійняв і полегшено зітхнув. Та це просто неймовірна радість! Вона буде тільки його, не буде ні на кого відволікатися і не буде нікого любити. У нього вже є діти і більше не планував. Розказав їй про це чесно.
– Не злися, але я радий, що ти будеш тільки моя.
Тоді вона розцінила як прояв любові і прагнення її заспокоїти. Але він і справді не хотів дітей, на відміну від неї.
Минав час і все, наче, добре. Проте думка про дитину не полишає Катю. Вона з нею лягає і встає. Коли Андрій поїхав на роботу, вона пішла в сиротинець. Михайлик підбіг до неї і сказав «мамо». Більше вона нічого не чула. Ні те, що Михайлик має порушення, ні те, що це з ним назавжди. Що він потребуватиме догляду протягом всього життя і прийдеться докласти багато зусиль, аби навчити його елементарних навиків. Вона стала мамою і все. Сказала Андрієві, коли вже оформлювала документи:
– Я люблю цю дитину і якщо ти так мене любиш, як розказуєш, то допоможеш мені.
До такого Андрій був не готовий. Не готовий був ділити її з кимось і не готовий був до такої дитини.
Михайлик ввесь час галасував і бігав, його увага ні на чому не зосереджувалася. Він наче звільнився з тісних стін кімнати і не міг надивуватися, що є дерева, будинки, тварини, каміння, трава. Він голосно висловлював радість чи незадоволення. Хоч йому було чотири рочки, але він не міг сам їсти чи пити, не розумів ходити на горщик.
Андрій не витримав і пішов. Катя залишилася сам на сам з величезною проблемою, яку не розуміла. Так, їй говорили, що дитина буде відставати, але вона не знала, як це бути з ним кожного дня. Було багато емоцій до себе, до дитини, нарікань долю Але не могла його віддати. Не могла! Щось читала, десь зверталася по допомогу і все почало налагоджуватися.
Виявилося, що друзі ще є, правда, не багато. Зміни можливі, якщо працювати разом з психологами і відчувати підтримку однодумців. Вона щаслива, що мама.
Автор: Ксеня Ропота.
Фото – ілюстративне(pexels).