Я б сама поїхала, та Ромашка отелитися надумала. А на тебе її не залишиш, бо ти ще проспиш, чи забудеш. Купи хорошу, ось назва на листочку. Не загуби, роззяво. І ось грошей трішки, зайди пообідай десь де дешевше. І не смій хоч краплю випити. Ти ж мене знаєш, буде тобі непереливки. Дід кивнув і пробурчав:
— Та зрозумів я, зрозумів.
Мікрохвильову піч дід купив швидко. До прибуття автобуса залишалося ще багато часу вирішив зайти у вареничну, перекусити. Замовив собі порцію, їсть. А сам із заздрістю дивиться на чоловіків. Вони розливне сьорбають, а варениками заїдають. Зітхнув тяжко, прогримів монетами в кишені, не вистачить. І тут до нього підходить якийсь незнайомець з підносом.
— У вас не зайнято?
Федір махнув рукою, сідай. Той сів. На підносі порція рибки з цибулею та великий кухоль хмільного. Чоловік із задоволенням сьорбнув піну і крякнув від задоволення.
— Свіже.
Федір проковтнув слину і ткнувся у свої вареники.
— А Ти чого, діду, в суху? А може, у тебе грошей немає? То давай пригощу, я часто сюди заглядаю.
Федір зам’явся:
– Та незручно якось. Ще й баба моя запах, не дай Боже учує.
Але чоловік його вже не слухав і пішов до стійки. Федір узяв кухоль, зробив маленький ковток і хвацько сказав — Та грець із нею, із моєю бабою. Спасибі тобі, милий друже.
Чоловік простяг руку.
— Павло.
Федір потис у відповідь і сказав.
— Для тебе я дядько Федір, бо за віком ти мені в сини годишся.
Розговорилися. Точніше у Федора язик розв’язався. Почав він на свою бабцю скаржитися:
— Начебто коли одружився, жінка, як жінка була. А зараз мегера. Бурчить увесь час. За сто грамів і гримнути може. Син у нас вже дорослий, живе далеко, приїжджає рідко. Моя ж то з його дружиною не в ладах. Постійно гризуться. А останнім часом взагалі збожеволіла. Поруч із нами живе самотня сусідка — Катерина. Їй приблизно сорок з чимось. Бувало попросить щось підбити чи поремонтувати, то я йду і допомагаю. То вона рік тому невідомо від кого мала дитину. А моя втовкмачила собі в голову, що від мене. Відразу, репетує: «Йди до своєї молодиці та дитини!». А я тут до чого? Набридла зі своїми безпідставними звинуваченнями, у мене вже немає сил. Втихомирити її не можу, вона кого хочеш перекричить — засмутився Федір.
Павло посміявся тай каже:
– А давай ми її розіграємо. Так, щоб трохи заспокоїлася.
Федір махнув рукою:
— А як? Вона в мене хитра і на розіграш не поведеться.
Павло простягнув руку:
— Давай поб’ємося об заклад? — Федору стало цікаво і він погодився — А давай.
Павло взяв ще по келиху.
— А тепер швидко розкажи, яка вона, куди наприклад їздила надовго, взагалі про все.
Федір, що згадав, те й розповів. На автовокзалі, Павло записав адресу і сказав:
— Жди в гості. Тільки не показуй виду, що ми знайомі і підіграй мені. Завдання зрозуміле?
Федір закивав. Вдома на нього чекала невелика прочуханка. Але нова мікрохвильова піч захопила бабусю Ніну з головою. Вона інструкцію читала на кнопки натискала. Потім побігла хвалитися Михайлівні, а дідові сказала:
— А ти швидко на город, там паркан упав. Як прийду і побачу, що ти нічого не зробив, добра не чекай.
А на другий день прийшов Павло. Федір його спочатку навіть не впізнав. У якомусь порваному одязі, з потертою валізкою в руках. З порога кинувся до бабусі Ніни і давай її обіймати.
— Мамочко. Я стільки років тебе шукав і нарешті знайшов, — і заплакав, та так натурально, що Федір і справді повірив, що це Нінин син. Та спочатку здивувалася, а потім давай відштовхувати Павла.
— Ти чого? Яка я тобі мати? У мене свій син є — Павло витираючи сльози, жалібно сказав:
— Як же так, мамо? Ти мене народила та залишила. Напевно чоловікові боялася про свою витівку сказати. Мене там Павлом назвали. Ти не хвилюйся, я нічого в тебе просити не буду. Просто хотів рідну матір побачити.
Баба Ніна позадкувала:
— Ти з глузду з’їхав чи що? Не народжувала я тебе, ти, хлопче, мабуть помилився?
Тут подав голос Федір:
— А пам’ятаєш, як ти майже на цілий рік поїхала, сестру доглядати? Так ось що ти там робила, в гречку стрибала, та ще й дитину нагуляла? А мені Катею докоряєш. А я там взагалі ні до чого. А в тебе он який гріх, перед нами стоїть. То хто з нас пройдисвіт?
Ніна розгубилася.
— Та я тільки за Марійкою доглядала. Не було в мене нікого, клянусь! — І перехрестилася.
Павло сів на табурет і обхопив голову руками.
— От я телепень. Думав, приїду, назвуся, ти мені будеш рада, мамо. А ти як і тоді відмовляєшся від мене. Я навіть гостинець тобі привіз, — і поліз у валізку. Дістав хустку з ромашками. — Це тобі, мамо, носи на здоров’я — і схлипнув.
— Ох, матусю, як мене життя пошматувало. З дитбудинку вийшов, а йти нікуди. Ніхто на мене не чекає. Влаштувався на фабрику, шили чоботи. А сам думав про тебе. Як знайти. Допомогла медсестричка із, знайшла мої документи. А там чітко написано Никоряк Анна Сергіївна, рік народження. Почав шукати, не вийшло. А потім мене запроторили за грати на десять років. Та я був невинен, підставили мене. Вийшов і відразу знову розпочав пошуки. От і привела мене дорога до тебе, мамо. Вибач, що потурбував, бачу, що ти мені нерада. Поїду я – і встав.
Федір прикрикнув на дружину:
— Ти хоч би сина з дороги нагодувала? Він, напевно, голодний. Проходь, Павле, до столу. Нині вона все зробить. Ну чого рота відкрила, накривай!
Вона позадкувала до дверей і з лементом вискочила надвір.
— З нею все буде гаразд? — Занепокоївся Павло.
Федір заспокоїв його:
— Та нічого з нею не станеться. Побігає, повернеться. А ми давай з тобою по чарці. Я вперше її такою бачу. А що робити далі? – спитав він.
Павло посміхнувся.
— Та нічого. Поки її немає, я піду. А вона потім нехай думає здалося їй чи ні. Почне на тебе лаятись, то ти їй про мене нагадуй. Відразу, як шовкова буде. — Він перехилив чарочку і пішов городами.
Ніна прибігла разом із Михайлівною.
– Де він?
Федір читав газету.
– Хто він?
Ніна загукала:
– Ну цей, як його? Павло. Який моїм сином називався?
Федір підняв брови.
— Який син? Твій? А ти мені не розповідала, що в тебе є ще один син. Ну ти, жінко, даєш, ти що десь на стороні дитину зачепила? Де він? Покажи хоч, подивлюсь схожий на тебе чи ні.
Ніна сіла.
— Я ж не збожеволіла. Він ось тут сидів, ще хустинку подарував. Де вона, я ж сюди її поклала. — Мало не плакала жінка.
Федір повчально сказав:
— Знаєш, Ніночко, тобі б до спеціаліста, голову перевірити. Бачиш, Михайлівно, з ким я живу? Син їй якийсь привидівся, а сама, як зранку з дому пішла, тільки зараз повернулася. Фантазерка чи забудькувата – співчутливо сказав він.
Відтоді Ніна принишкла. Федір тільки й радий цьому. Не пиляє, випити не забороняє. А про Катю з дитиною навіть не згадує.
Nataliya. Фото ілюстративне.
