fbpx
Історії з життя
Послала бабуся Ніна свого діда Федора в місто за мікрохвильовкою. — Он, Михайлівні, онуки привезли, і вона тепер горя не знає. Поставила тарілку із супом на хвилину, а він уже гарячий. Зручно. Не треба в каструлі гріти. Це ж яка економія

Я б сама поїхала, та Ромашка отелитися надумала. А на тебе її не залишиш, бо ти ще проспиш, чи забудеш. Купи хорошу, ось назва на листочку. Не загуби, роззяво. І ось грошей трішки, зайди пообідай десь де дешевше. І не смій хоч краплю випити. Ти ж мене знаєш, буде тобі непереливки. Дід кивнув і пробурчав:

— Та зрозумів я, зрозумів.

Мікрохвильову піч дід купив швидко. До прибуття автобуса залишалося ще багато часу вирішив зайти у вареничну, перекусити. Замовив собі порцію, їсть. А сам із заздрістю дивиться на чоловіків. Вони розливне сьорбають, а варениками заїдають. Зітхнув тяжко, прогримів монетами в кишені, не вистачить. І тут до нього підходить якийсь незнайомець з підносом.

— У вас не зайнято?

Федір махнув рукою, сідай. Той сів. На підносі порція рибки з цибулею та великий кухоль хмільного. Чоловік із задоволенням сьорбнув піну і крякнув від задоволення.

— Свіже.

Федір проковтнув слину і ткнувся у свої вареники.

— А Ти чого, діду, в суху? А може, у тебе грошей немає? То давай пригощу, я часто сюди заглядаю.

Федір зам’явся:

– Та незручно якось. Ще й баба моя запах, не дай Боже учує.

Але чоловік його вже не слухав і пішов до стійки. Федір узяв кухоль, зробив маленький ковток і хвацько сказав — Та грець із нею, із моєю бабою. Спасибі тобі, милий друже.

Чоловік простяг руку.

— Павло.

Федір потис у відповідь і сказав.

— Для тебе я дядько Федір, бо за віком ти мені в сини годишся.

Розговорилися. Точніше у Федора язик розв’язався. Почав він на свою бабцю скаржитися:

— Начебто коли одружився, жінка, як жінка була. А зараз мегера. Бурчить увесь час. За сто грамів і гримнути може. Син у нас вже дорослий, живе далеко, приїжджає рідко. Моя ж то з його дружиною не в ладах. Постійно гризуться. А останнім часом взагалі збожеволіла. Поруч із нами живе самотня сусідка — Катерина. Їй приблизно сорок з чимось. Бувало попросить щось підбити чи поремонтувати, то я йду і допомагаю. То вона рік тому невідомо від кого мала дитину. А моя втовкмачила собі в голову, що від мене. Відразу, репетує: «Йди до своєї молодиці та дитини!». А я тут до чого? Набридла зі своїми безпідставними звинуваченнями, у мене вже немає сил. Втихомирити її не можу, вона кого хочеш перекричить — засмутився Федір.

Павло посміявся тай каже:

– А давай ми її розіграємо. Так, щоб трохи заспокоїлася.

Федір махнув рукою:

— А як? Вона в мене хитра і на розіграш не поведеться.

Павло простягнув руку:

— Давай поб’ємося об заклад? — Федору стало цікаво і він погодився — А давай.

Павло взяв ще по келиху.

— А тепер швидко розкажи, яка вона, куди наприклад їздила надовго, взагалі про все.

Федір, що згадав, те й розповів. На автовокзалі, Павло записав адресу і сказав:

— Жди в гості. Тільки не показуй виду, що ми знайомі і підіграй мені. Завдання зрозуміле?

Федір закивав. Вдома на нього чекала невелика прочуханка. Але нова мікрохвильова піч захопила бабусю Ніну з головою. Вона інструкцію читала на кнопки натискала. Потім побігла хвалитися Михайлівні, а дідові сказала:

— А ти швидко на город, там паркан упав. Як прийду і побачу, що ти нічого не зробив, добра не чекай.

А на другий день прийшов Павло. Федір його спочатку навіть не впізнав. У якомусь порваному одязі, з потертою валізкою в руках. З порога кинувся до бабусі Ніни і давай її обіймати.

— Мамочко. Я стільки років тебе шукав і нарешті знайшов, — і заплакав, та так натурально, що Федір і справді повірив, що це Нінин син. Та спочатку здивувалася, а потім давай відштовхувати Павла.

— Ти чого? Яка я тобі мати? У мене свій син є — Павло витираючи сльози, жалібно сказав:

— Як же так, мамо? Ти мене народила та залишила. Напевно чоловікові боялася про свою витівку сказати. Мене там Павлом назвали. Ти не хвилюйся, я нічого в тебе просити не буду. Просто хотів рідну матір побачити.

Баба Ніна позадкувала:

— Ти з глузду з’їхав чи що? Не народжувала я тебе, ти, хлопче, мабуть помилився?

Тут подав голос Федір:

— А пам’ятаєш, як ти майже на цілий рік поїхала, сестру доглядати? Так ось що ти там робила, в гречку стрибала, та ще й дитину нагуляла? А мені Катею докоряєш. А я там взагалі ні до чого. А в тебе он який гріх, перед нами стоїть. То хто з нас пройдисвіт?

Ніна розгубилася.

— Та я тільки за Марійкою доглядала. Не було в мене нікого, клянусь! — І перехрестилася.

Павло сів на табурет і обхопив голову руками.

— От я телепень. Думав, приїду, назвуся, ти мені будеш рада, мамо. А ти як і тоді відмовляєшся від мене. Я навіть гостинець тобі привіз, — і поліз у валізку. Дістав хустку з ромашками. — Це тобі, мамо, носи на здоров’я — і схлипнув.

— Ох, матусю, як мене життя пошматувало. З дитбудинку вийшов, а йти нікуди. Ніхто на мене не чекає. Влаштувався на фабрику, шили чоботи. А сам думав про тебе. Як знайти. Допомогла медсестричка із, знайшла мої документи. А там чітко написано Никоряк Анна Сергіївна, рік народження. Почав шукати, не вийшло. А потім мене запроторили за грати на десять років. Та я був невинен, підставили мене. Вийшов і відразу знову розпочав пошуки. От і привела мене дорога до тебе, мамо. Вибач, що потурбував, бачу, що ти мені нерада. Поїду я – і встав.

Федір прикрикнув на дружину:

— Ти хоч би сина з дороги нагодувала? Він, напевно, голодний. Проходь, Павле, до столу. Нині вона все зробить. Ну чого рота відкрила, накривай!

Вона позадкувала до дверей і з лементом вискочила надвір.

— З нею все буде гаразд? — Занепокоївся Павло.

Федір заспокоїв його:

— Та нічого з нею не станеться. Побігає, повернеться. А ми давай з тобою по чарці. Я вперше її такою бачу. А що робити далі? – спитав він.

Павло посміхнувся.

— Та нічого. Поки її немає, я піду. А вона потім нехай думає здалося їй чи ні. Почне на тебе лаятись, то ти їй про мене нагадуй. Відразу, як шовкова буде. — Він перехилив чарочку і пішов городами.

Ніна прибігла разом із Михайлівною.

– Де він?

Федір читав газету.

– Хто він?

Ніна загукала:

– Ну цей, як його? Павло. Який моїм сином називався?

Федір підняв брови.

— Який син? Твій? А ти мені не розповідала, що в тебе є ще один син. Ну ти, жінко, даєш, ти що десь на стороні дитину зачепила? Де він? Покажи хоч, подивлюсь схожий на тебе чи ні.

Ніна сіла.

— Я ж не збожеволіла. Він ось тут сидів, ще хустинку подарував. Де вона, я ж сюди її поклала. — Мало не плакала жінка.

Федір повчально сказав:

— Знаєш, Ніночко, тобі б до спеціаліста, голову перевірити. Бачиш, Михайлівно, з ким я живу? Син їй якийсь привидівся, а сама, як зранку з дому пішла, тільки зараз повернулася. Фантазерка чи забудькувата – співчутливо сказав він.

Відтоді Ніна принишкла. Федір тільки й радий цьому. Не пиляє, випити не забороняє. А про Катю з дитиною навіть не згадує.

Nataliya. Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page