Наталя з Вікою були близнючками, тому як дві краплі води схожі одна на одну. Навіть власні батьки на силу їх відрізняли. Єдиною їх відмінністю була велика різниця в характерах.
Натадя була дуже активною дитиною і майже не слухала батьків. Віка ж була тихою, скромною дівчинкою, яка завжди старанно вчилася і не змушувала батьків хвилюватися. Не дивлячись на абсолютно різні характери, сестри практично не сварилися, а якщо таке і відбувалося, то швидко мирилися. Все змінилося з того моменту, як вони зустріли хлопця, який сподобався їм обом.
— Віко, я себе не дуже добре почуваю. Зганяй, будь ласка, купи ліки, — попросила якось Наталя.
— Бідолашка! Зараз збігаю і все принесу, — відповіла Віка.
Дівчина вийшла з дому і попрямувала в аптеку, яка знаходилася у них у дворі. Віка купила все необхідне і поспішила повернутися до сестри. Але в цей момент вона натрапила на хлопця, який ледь не збив її з ніг.
— Вибачте, будь ласка! Ви в порядку?, — запитав юнак.
— Так, все добре, — сказала Віка.
Цим молодим хлопцем виявився Володимир. Юнак мав славу добрячого ловеласа. Він звернув увагу, що Вікторія дуже навіть симпатична і вирішив не відмовляти собі в задоволенні добути новий трофей.
— Давайте, як вибачення, я вас проведу!, — запропонував хлопець.
— Не варто, я буквально навпроти живу! — сказала дівчина і розвернулась.
— Почекайте, може, хоча б залишите свій номер? Ви здаєтеся досить цікавою дівчиною, можливо в майбутньому ми змогли б пізнати один одного ближче! — попросив Володимир.
— Вибачте, але я не роздаю свій номер абсолютно незнайомим людям, — сказала Віка і швидко пішла.
З того дня Володимир почав чекати Віку у дворі, він усіма способами намагався з нею побачитися. “Ніколи б не подумав, що зустріну дівчину, яка буде ігнорувати мене! А вона досить цікава! Нізащо не здамся!”, — думав Володимир.
Насправді ж, Віка не спеціально ігнорувала його, а лише соромилася почати спілкування. Вона щодня спостерігала за тим, як хлопець намагається домогтися її уваги. З кожним днем дівчина починала відчувати все більшу симпатію до наполегливого хлопця, тому через тиждень зважилася з ним заговорити.
З того дня Віка стала таємно від усіх зустрічатися з цим хлопцем. Однак правда незабаром відкрилася, коли Володимир прийшов з букетом квітів до її квартири.
— Віко, це тобі! Я його для тебе весь день сьогодні шукав!,— сказав хлопець.
— Ну, проходь, раз прийшов!, — сказала з посмішкою Наталя.
Володимир не знав, що у Віки є сестра близнючка, тому без ні про що не здогадуючись зайшов в квартиру. Наташа ж вирішила пожартувати над хлопцем, тому прикинулася сестрою.
— Я тобі тут приніс різні солодощі, в тому числі і твої улюблені тістечка, — сказав Володимир.
— Дякую, звичайно, але я не особливо люблю солодке! Міг би принести пиріжки з м’ясом або що-небудь подібне!, — сказала Наталя.
“Якась вона сьогодні дивна. Хоча так вона мені навіть більше подобається! З нею ніколи не занудьгуєш!”, — подумав хлопець.
Через десять хвилин додому повернулася Віка.
— Наталю, я вдома, — вигукнула з передпокою дівчина.
— Привіт, проходь на кухню, — крикнула у відповідь сестра.
— Володю, що ти тут робиш?! — здивувалася Віка.
— Зачекайте! Якщо ти Віка, то хто вона ? — здивувався Володимир.
— А я Наталка, сестра Віки! Приємно познайомитися, — засміялася Наталя.
— То ти вирішила наді мною пожартувати! І мені приємно, мене звати Володимир, — посміявся хлопець.
Всі деякий час продовжували сміятися, потім Віка розповіла сестрі про свої стосунки. Вони приємно поспілкувалися, а потім хлопець пішов.
“А її сестра теж нічого! Треба б і за нею поупадати!”, — з такою думкою Володимир повернувся додому.
Поступово стосунки між сестрами псувалися. Кожна з них почала таємно одна від одної, зустрічатися з Володимиром. І в один прекрасний день Віка побачила сестру зі своїм коханим. Вона не влаштовувала з’ясування стосунків, а просто мовчки поїхала до бабусі в село і припинила будь-яке спілкування з Наталею. Не підтримали вчинку Наталки і батьки, вони сильно розсварилися і дівчині довелося переїхати до Володимира.
Минув деякий час і Наталка з Володимиром вирішили справити весілля. На весіллі панувала не дуже приємна атмосфера, бо Володимир погодився одружитися тільки після слів Наталії про те, що вона чекає дитину. Подружнє життя молодят не складалося. Володимир рідко проводив час з нею. Однак Наташа твердо вирішила не відпускати його.
— Володю, я знаю, що тобі не цікаво бути зі мною і моєю дитиною, тому можеш спокійно їздити до друзів в будь-який час! Я можу стежити за бізнесом замість тебе, тому просто підпиши ці папери! Тоді я зможу менше тебе турбувати, а ти вдосталь відпочинеш!, — запропонувала одного разу Наталя.
“Нічого собі пропозиція! Вона тепер всю роботу за мене буде робити, оце так щастячко!”, — подумав хлопець і підписав папери.
Віка і далі жила у бабусиному селі. Весь цей час вона вела досить спокійне життя. Кілька разів намагалася знову завести стосунки, проте пам’ять про Володимира не давала їй спокою, тому нічого не виходило.
Дівчина багато разів згадувала сестру, але не знаходила в собі сил зателефонувати. Однак через довгий час все-таки зважилася. Вікторія набрала номер сестри, але ніхто їй не відповів.
“Дивно, може, вона змінила номер?”, — подумала Віка.
Віка намагалася дізнатися номер у знайомих, але ніхто нічим не міг допомогти. З батьками Наталка не спілкувалася, але вони знали їй адресу. Віка поїхала на пошуки сестри. На жаль, за даною адресою жили абсолютно інші люди. Кілька днів Віка намагалася знайти сестру, поки одного разу не зустріла на вулиці хлопчика, який був неймовірно схожий на неї.
— Мамо! Я знав, що ти прийдеш за мною, — сказав хлопчик і обійняв Віку.
— Пробач, малюче, але я не твоя мама! Я її сестра! А де твоя мама і чому ти тут? — здивувалася Віка.
— Я не знаю, але тато каже, що я більше ніколи не побачу маму! І тепер тато дуже погано до мене ставиться, — заплакав малюк.
— Зайчику, відведи мене до твого дому, я поговорю з твоїм батьком! До речі, як тебе звати?, — сказала жінка.
— Міша, а вас? — запитав хлопчик.
— Віка, — відповіла жінка.
Зайшовши в квартиру, Віка побачила багато сміття і лежачого на дивані Володимира.
— Володю, привіт! Що у вас сталося? Де Наталя?
— Нічого собі, хто до нас прийшов! Що у нас відбулося?! Твоя сестра відібрала і продала весь мій бізнес і квартиру, ось що сталося! Обібрала мене до нитки. Але доля її покарала, і її не стало, хотіла знову побути матусею, але не склалося, — сказав Володимир і сіпнувся до неї.
Хлопчик покликав на допомогу сусіда дільничного і той швиденько втихомирив Володимира.
Віка вирішила забрати хлопчика собі, а Володя і не заперечував, син був йому абсолютно непотрібен, як і при житті Наталі.
Час від часу Віку з Мишком відвідував той дільничний. Він виявився дуже хорошою людиною. Поступово Віка зблизилася з ним, і вони замінили Михайлу батьків. В один із днів Віку знайшов нотаріус і передав їй листа від Наталі:
“Дорога моя сестричка! Вибач мене за все, що я тобі зробила! Зараз я пишу цього листа з лікарні, розуміючи, що можливо не повернуся звідси. Лікарі сказали, що шанси мізерні, але я не могла вчинити інакше. Тому прошу, якщо ти читаєш цей текст, то подбай про мого синочка! В ім’я тієї любові, що колись панувала в твоєму серці до Володі. Я завжди любила тебе і батьків! Вибачте, що пишу про це тільки зараз! Передай синові, що я завжди буду любити його!
Я залишила тобі з Михайликом велику суму грошей, після продажу бізнесу і квартири! Вам повинно вистачити!”
Віка зі сльозами на очах читала лист. Їй було дуже сумно від того, що вона не змогла побачити свою сестру в останній раз. Віка дотрималася обіцянки і виховала Мішу, як власного сина.
Фото ілюстративне.
