У один зі звичайнісіньких днів Володька Грицьків, сидячи за першою партою в класі, раптом підняв очі на Любочку, що відповідає біля дошки. Підняв і… Не зміг відірвати від неї погляду. Люба, як зазвичай, щось невиразно лепетала. Було ясно, в фізиці вона не розбирається зовсім, та й урок не вивчила. Але вона так хлопала своїми довжелезними віями, так посміхалася, що серце у Володьки забилося швидко – швидко. У цю саму мить відмінник, учень десятого класу, очкарик Володька зрозумів, що пропав!
Зрозуміти – то він це зрозумів, але що з цим робити, ще не вирішив. Любочка дружила з Сергієм, трієчником і каверзником, який тільки і міг, що хвалитися своїми накачаними м’язами і кубиками пресу. Володька глянув на свої ручки – сірники і усвідомив, що шансів у нього жодних.
Але тут Любочка раптом зловила його погляд і посміхнулася. Володька навіть озирнувся, намагаючись побачити, кому ж ця посмішка призначалася. А коли усвідомив, що посміхається Люба саме йому, посміхнувся у відповідь. Після школи він проводжав Любочку додому і був на сьомому небі від щастя!
Любочка була дуже красивою дівчинкою і дуже розумною. Хоча ніхто не міг розгледіти за її ляльковою зовнішністю наявність розуму. А Люба вже давно намагалася завоювати цього ботаніка Володьку. Адже йому світив інститут в місті. А їй більше всього на світі хотілося вирватися з їх Богом забутого села. Але Володька жодного разу на неї не подивився, все в підручники витріщався!
Свій шанс Любочка використала сповна Відразу після школи вони разом поїхали в місто. Володька вступив на навчання заочно, влаштувався працювати. А ледь їм стукнуло по вісімнадцять і весілля справили.
І року не минуло, як подарувала Любочка чоловікові спадкоємця. Вовка ледь глузд не втратив від радості! Браслет золотий красуні своїй подарував! А Любі все не так. І браслет не такий, і дитина заважає ночами, і втомлюється вона. Вовка вже намагався у всьому допомагати, як міг. І до сина по ночах вставав, і пелюшки прав, і на роботу біг. А Люба все губки дує, як скривджена дівчинка.
Повернувся якось Володька з роботи, а за Любою і слід простив. Син в ліжечку сопе, а на столі записка:
— Не шукай мене. Я не повернуся. Подбай про Славка.
Так вони вдвох із сином і залишилися.
А Любочка пішла до чергового палко закоханого в неї чоловіка, забезпеченішого і перспективнішого. Як у них життя складалося, про те ніхто не знає. Зате всі сусіди цього романтика через кілька років бачили його самого, він гуляв з коляскою на дитячому майданчику.
На питання :
— Де дружина?— Чоловік тільки знизував плечима і притискав до себе дитя у в рожевому платтячку. Дівчинка була копією своєї мами…
Фото ілюстративне.
