І тиша. Живих немає, хоча і джерела “запаху” не спостерігається.
Починаю обдзвонювати:
– Ти жива?
– Так.
– А хто ні?
– Не знаю.
І так далі.
Ніхто не зізнається, але версії накидають. Старша каже – це шкарпетки. Молодша – тарган. Середня – миша.
Синуля – пташеня. Дружина – щур.
Іду перераховувати тварин.
Свинки гризуть. Коти сплять. Папуга, бешкетник, дзьобом клацає…
Повертаюся до епіцентру запаху.
Перериваю брудну білизну. Не «Діор», звичайно, але гайвороння поки не злітається.
Заглядаю в шафки. Залажу – під…
Повзаю, нюхаю. Повні ніздрі павутини, а по джерелу запашку як і раніше «глухо».
«Треба, думаю, системно… Розбити на квадрати, і за принципом гаряче-холодне».
Почав з двору. Рухався по підказках.
Почув: за вікном, під вікном, у вікні. А з вікна вже підштинювало.
Перемістився всередину.
Обнюхав: пральну, сушильну, холодильну, морозильну, посудомийну…
Запахів вагон, “головного” не знайдено!
Почав потихеньку сходити з розуму і заглядав усюди, до чого діставав: в дрилі, в відбійники, в шурупи, в тапочки… В коробці з котячою їжею виявив нотки розкладання.
«Тепло, – думаю, – тепленько…».
Виліз на драбину. Під стелею запах посилилася.
Заглянув в усі стелажі, антресолі, верхні шафки… На холодильнику знайшов коробку з черепашками. І раз! – шибануло так, що ледь не скопитився.
– Тютю! – вигукую в слухавку. – Тютю ваші черепашки разом з коралами!
Дружина:
– Не може бути, ми їх промивали, просушували…
– А може! – настоюю. – Прийди і переконайся! Один молюск, а смороду як від кита – Дві години вже не вивітрюється!
І, дійсно, скільки не провітрюється, скільки освіжувачем НЕ забризкую, “запашок” лише посилювався, набуваючи неповторних тонів і нудотних відтінків.
Навіть коти від них прокинулися і в підвал шмигнули.
Коти втекли, а доньки, навпаки, з’явилися. І відразу:
– Боже! Боже! Що це?!!!
Обличчями – в шарфи, головами – в шапочки.
– А це, – кажу, – ваші черепашки любимі! У них хтось тютю, і я їх всіх викинув!
І доньки, як їх мама:
– Не може бути!.. Ми їх промивали, просушували!…
В результаті умовили мене обнюхати ті корали на свіжому повітрі, і версія з молюском розсипалася.
Знову «глухар» повис. І сморід – вже майже зримий.
– Так, – кажу, – приступаємо. Я копаю, ви відтягуєте.
І почали ми розбирати кухню на гвинтики.
У масках, в рукавичках, парфумами забризкані – я подаю, діти відтягують.
Стелаж за стелажем, шафка за шафою…
Ніхто на суботнику так не горбатився!
Що тільки на світ божий не виловили: і чани, і казани, і гусятниці з курятницями, і скороварки, скорожарки, скоропарки електричні.
Гора речей домашнього вжитку! Скарби! На чотири порції приданого – з гіркою!!!
Сушилку розкрутили – витягли!..
Пралку відкрутили – викотили!..
Думав, мамонта за нею знайду, таке амбре тягнулося. Але ж ні – чистенько. Тільки даремно спину собі потягнув та коліно вивернув.
Ну і від відчаю схопився я за холодильничок…
А я під нього вже раз десять заглядав і раз двадцять обнюхував. Але тут вирішив – все або нічого – відсунув і шмяк! мені щось під ноги. І розбризкалося…
У целофанці… З цукровицею… Привіт від Ганнібала Лектора!..
Ну і вивернуло нас всіх, звичайно ж…
І котів. І свинок. І папужок.
Був би Ганнібал, і його б вивернуло разом з Лектором. Тому що і вигляд, і запах, і я весь обляпався.
Ось ви про шведський делікатес – «Сюрстремінг» що-небудь чули? ..
Словом, ділюся рецептом домашнього приготування.
Для цього вам буде потрібно: одна дружина, два кота і риба в целофановій упаковці.
Кладемо рибу від котів на холодильничок…
Забуваємо про неї начисто…
Потім випадково зіштовхуємо, щоб вона застрягла між стіною і рефрижератором.
І залишаємо там до повної готовності.
А потім насолоджуємося!
Ми, принаймні, насолодилися неймовірно.
